— Що Владик велів передати для мене? — запитав він, привітно всміхаючись.

— Оцей пакет, — відповів Толик і злякався. А раптом це не той чоловік! Він міцніше притиснув до себе пакет, пролепетав — А може, це зовсім не вам?..

— Мені,— засміявся чоловік. — Ти мені — пакет, а я тобі— карбованець. Так?..

— Так, — відповів Толик і побурячів.

Чоловік витяг з кишені карбованець.

— Піди в кіно, купи собі чогось смачного. А зараз їдь додому.

Чоловік балакав зовсім по-домашньому, немов рідний дядько. Навіть у трамвай посадив і помахав рукою на прощання.

— Вдадикові привіт передай!..

— Передам, — виглянув з площадки Толик. «Хороший дядечко, — подумав він, — певно, артист який-небудь».

Владика Толик зустрів у підворітті.

— О, активіст!.. Бач, як добре вийшло: повертаюся з наради, і ти вже тут. Передав?..

Толик поквапливо закивав головою.

— Ага… Смушева шапка… Хороший такий дядечко… І карбованця мені дав.

— Аякже!.. Працю треба винагороджувати.

Толик ще кілька разів їздив за дорученням Владика у різні райони міста. Передавав пакунки, записки. Привозив Владиковї теж пакунки і записки.

Копилка наповнювалася швидко. Тітка, як і раніше, опускала в неї гривеники за хороші оцінки; крім того, вона стала преміювати Толика і за хорошу поведінку. Всі молочні гроші теж потрапляли в темне собаче нутро.

Напередодні Нового року Владик запросив Толика до себе. Він помітно нервував, рився у шафі, писав щось дуже квапливо й сердито на столику з кривими ніжками.

— Хочеш трояк заробити? — спитав він раптом Толика, що присів на стілець. І одразу ж відповів сам: — Звичайно, хочеш… На ось, збігай до того, в смушевій шапці. Три карбованці… Ясно?.. — Він тицьнув Толикові в руки пакунок, загорнутий в цупкий папір, і записку… — Це важливі зразки. Одна нога тут, друга — там…