— Бач, а ти не вірила… — підвів голову Кешка.

Очі в Людмилки стали сині, як вода, в якій підсинюють білизну. Вона тупнула ногою і закричала;

— Ти чого на мою рукавичку наплював?!

— Ти що? — обурився Кешка. — Це ж сніжинка розтала!

Людмилка й сама це бачила, але що вдієш, — такий у неї характер нікчемний.

— Ні, наплював, — твердила вона. — Хуліган…

— Це я — хуліган? — розсердився Кешка. — Тоді ти… ти… — Він ще не придумав, що сказати, а Людмилка вже випалила:

— Кешка-головешка!..

Кешка був такий же хлопчак, як усі. І йому спало на думку те ж саме, що й усім хлопчакам, коли їх дражнять чи ображають. Він стиснув кулаки і ступив уперед.

— Ага, так, Людмилко… Я ж тобі зараз дам…

Та ба! Людмилка, як миша, шмигнула у своє парадне і, задерши голову, заголосила:

— Ма-а-ма-о!.. Кешка б’ється!..

На крик до парадного прибігли Мишко і Круглий Толик.

— Ти справді їй надавав? — спитав Мишко.

— За що? — поцікавився Толик.

— Не встиг, — сумно признався Кешка. — Прозивається весь час… Та ще й бреше…

Людмилка висунула з парадного голову і нудним голосом прокричала:

— Хуліган!.. Ти чого мені на рукавичку наплював?..

Хлопці глянули на Кешку. Обоє здивовано підвели брови.

— Знову бреше… Зовсім я не плював. — І Кешка розповів усе як було.

— Та-ак… — промовив Мишко і порадив: — Знаєш, ти з дівчиськами краще не зв’язуйся, з ними завжди неприємностей ціла купа…

— Ну, що ти… — заперечив Толик, — є ж, мабуть, хороші дівчиська на світі.

— Зроду не стрічав, — заявив Мишко.

— А всі хлопчаки — хулігани!.. — прокричала Людмилка із свого парадного. Але хлопці вдали, ніби це їх не стосується.

СНІЖОК

Кешка гуляв сам біля стосу дров і вже хотів було йти додому, як побачив Мишка.