- А як це тобі уявляється-на екрані?

Сергій не чує, роздумує, заглиблений в себе:

- Світло, скажімо, як зміст, а форма… Ну, скажімо: коло. Все в природі прагне дійти форми кола, опуклості, кулі. Планети і електрон, небесне світило і яблуко чи крапля води… І навіть мозок людський з його півкулями… Саме у формі кола природа, по-моєму, найповніше здатна виявити себе, свою досконалість. - Помовчавши, він веде далі: - Чув колись від одного циркача, що коло у них на манежі має сталий діаметр і такий він у всіх цирках світу: тринадцять метрів. Ні менше, ні більше - саме такий діаметр: інакше кінь по колу не піде, первуватиметься, заплутається… Треба неодмінно тринадцять. Чому? Просто кабалістика якась!

- Одначе так можна зачманіти, друже. Світло… Коло… Навряд чи це нам підійде. А якщо вже ми вирішимо робити фільм про Світло, то хай це буде стрічка про внутрішнє світло людніш… Kолись ти, здасться, збирайся сам напісати сценарій?

- З являлася думка така. Про дитинство хотів… Але потім відмовивсь. Надто затемнене тло. Якісь болючі уривчасті кадри вражень. Ніч розправи, кінь, що виламується з палаючого сарая… Червоно-багряна тьма, хаос. Горшки, і все… А ось ви змогли б.

- Теж про дитинство?

- Або про юність. Якось ви розповідали про себе, про друзів своїх. Чому б ііс зробити, скажімо, про оту чорну одіссею оточення?

- На цю тому - було.

- Смерчі вибухів, димовища баталій - не це я маю на увазі. Роздум про незнищенність людини - так це мені уявляється… Що вам світило? Що утримувало кожного з-вас у житті серед того вселенського хаосу? Які ви були насправді? Це ж, здається, про вас та ваших ровесників:

“Мы были высоки, русоволосы… Вы в книгах прочитаете, как миф… О людях, что ушли не долюбив, не докурив последней папиросы…” Тепер, коли відстань часу багато що стерла, пригамувала…

Ні, друже! Ні відстань, ні час цього не зітре.