— Що таке майя? — запитав Сагайдак.

— Ілюзія, мара. Дуже глибоке поняття. Не привид, не галюцинація… а, як би тобі сказати… Хіба так: мільйонер розбагатів, має купу золота, радіє, мріє, як він буде жити, гуляти, насолоджуватися. Зненацька — удар, інфаркт. Смерть. Всі його мрії, старання, задуми — майя!

— А що ж тоді не майя? — зацікавився Сагайдак.

— Браття, хапайте матраци, — крикнув Бояк. — Виймайте, в кого яка миска, коробка. Несуть баланду!

Він кинув три згорнені матраци на нари. Американець почав слатися. Індус поліз нагору, помагав йому. Потім сів на краєчку нар, звісив ноги. Почухав густу чорну бороду, засміявся, дивлячись згори на задуманого Михайла.

— Східна філософія вважає, що все в фізичному світі — майя. Що народжується — має зникнути. Світ форм нереальний. Не майя лише одне — наш безсмертний дух, Атман.

— Забобони, — зверхньо мовив Сагайдак. — Ти такий освічений, мудрий, а віриш в якогось Атмана…

— А я не вірю, — усміхнувся Свамі. — Я знаю.

— Вигадуєш, — озвався Гаррі, сварячись пальцем, і в його синіх очах заскакали лукаві іскри. — Хочеш потішитись над нами. Я теж, брате, не вірю в Бога. І в безсмертну душу не вірю. Ба ні, брешу! Як сідаю в літак, лечу в небо — тоді вірю в Бога. І молюся! А як сяду — знову не вірю!

— Це в тебе не віра, а так — огризки традиції, — сказав індус.

— Правда. А як же інакше. Серйозно вірити? Нема в що. В розп’ятого Бога? Який же Бог, коли люди розіп’яли його? Вже краще караючий, з блискавкою в руках, як Зевс!

— Я кажу не про Бога, створеного людською уявою, — іронічно відповів Свамі. — Атман — це наша безсмертна суть, яка переживає фізичне тіло…

— Яка ж вона, та суть? На що схожа?

— Атман поза світом феноменів. Він не схожий ні на що. Він вода в океані. А наш світ — то хвилі на поверхні океану, піна на гребеш хвиль…

— Дивно слухати тебе, — задумливо сказав Михайло. — Я не читав нічого подібного. Але повірити, що після нас щось залишається… Ні, неправда…