І. РОЗРИВ

Було це тоді, коли щойно починався той величний процес у нашій країні, що тягнеться й досі та нині, на мою думку, наближається до свого неминучого грізного кінця.

Його перші, криваві дні так глибоко струснули громадську свідомість, що на швидкий і радісний кінець боротьби вичікували геть чисто всі; скрізь панувало враження, що все лихо вже минулося, що старе ніколи не вернеться. Нікому й на думку не спадало, до якої міри цупкі ще кощаві руки мерця, що давив, - та й досі ще давить, - живого в своїх корчах-обіймах.

Бойовий запал як повідь опановував маси. Душі людей безоглядно линули назустріч майбутньому: сучасне розпливалося в рожевому тумані, минуле гинуло в далечині, зникаючи з очей. Всі людські відносини стали такі хисткі й тонкі, як до того часу ще не бували ніколи.