В ці дні й трапилася мені пригода, що перекинула догори все моє життя і вихопила мене з виру народної боротьби.

Хоч мені й було лише двадцять сім років, а я був одним зі “старих” робітників партії. Праці моєї було вже шість років, з перервою лише на рік ув’язнення. Я перше, ніж хто інший, відчув наближення бурі і зустрів її спокійніше за кого-будь. Працювати тепер доводилося значно більше, а проте я не кидав ні своїх наукових дослідів, - мене особливо цікавило питання про будову матерії, - ні літератури: я співробітничав у дитячих журналах і це давало мені заробіток на життя. Одночасно, - я був закоханий... чи може мені здавалося, що я був закоханий.

У партії звали її Ганною Миколаївною.

Вона належала до іншої, до більш поміркованої течії нашої партії. Це я поясняв собі лагідністю її вдачі та загальною плутаниною політичних стосунків у нашій країні; попри те, що вона була старшою за мене, я дивився на неї, як на людину ще не зовсім викінчену; але тут я помилявся.

Ледве ми зійшлися, так незабаром різниця наших натур почала виявлятися чим далі, то виразніше та болючіше для нас обох. Поволі вона прибрала форм глибокої ідейної незгоди, як у розумінні наших стосунків до революційної праці, так і в поглядах на природу нашого власного співжиття.

Вона йшла до революції під прапором обов’язку й жертви, я ж - під прапором своєї вільної охоти. Вона тулилася до великого пролетарського руху як моралістка, шукаючи собі втіхи в його вищій справедливості, я ж - як амораліст, що безпосередньо кохається собі в житті, бажає йому найвищого розвитку, а тому й вступає до тої його течії, котра й є природною ходою історії до цього розвитку. Для Ганни Миколаївни пролетарська етика була святістю сама з себе; я ж уважав її лише за корінне пристосування, хоч і потрібне робітничому класові в його боротьбі, але ж біжуче, часове, - як і сама ця боротьба вкупі з ладом, що її викликає. На думку Ганни Миколаївни, в соціалістичному суспільстві можна було передбачати лише перетворення класової пролетарської моралі в мораль загальнолюдську; я ж був перекопаний, що пролетаріат вже й нині йде до нищення будь-якої моралі взагалі, і що соціальне почуття, котре з людей за спільною працею, радощами й болями витворює товаришів, зможе цілком вільно розвинутись лише тоді, коли скине з себе фетишистичну облуду моралі.