Ще гостріше не погодилися ми в поглядах на наші власні стосунки. Вона вважала, що любов зобов’язує - до уступок, до жертв, найперше ж - до вірності, поки шлюб тягнеться. Звичайно, я й не думав іще там на когось позирати, але ж не міг і визнати обов’язку вірності, саме як обов’язку. Я навіть принципово гадав, що багатошлюбність стоїть вище за одношлюбність, бо здатна вона дати людям більше багатство в особистому житті і більшу розмаїтість комбінацій у сфері спадковості. На мій погляд, лише суперечності буржуазного ладу являються причиною, що багатошлюбність за наших часів або не можна перевести в життя, або ж є вона лише привілеєм експлуататорів і паразитів, котрі все бруднять своєю загнилою психологією: иайбутнє і тут проведе свої глибокі реформи.
Такі погляди Ганну Миколаївну гостро обурювали: вона добачала в них лише спробу обгорнути пожадливе відношення до життя в ідейні форми.
І однак, мені й на думку не спадало передбачати можливість розриву, коли ось до нашого життя вплутався вплив зокола і прискорив події.
Близько того часу до столиці прибула молода людина, що мала незвичне в наших колах конспіративне ім’я - Менні. З привезених Менні з півдня деяких доручень і повідомлень видно було, що в товаришів користується він повним довір’ям. Упоравшись зі своїми справами, він ще на деякий час ухвалив залишитися в столиці і став чогось учащати до нас. виявляючи одверте бажання зі мною заприятелюватися.