Нарешті Ганнуся змилостивилась. «Гаразд, візьми. Подумаєш, щастя…» Вона міцно стулила губи. Здавалося, вона втратила до його безкозирки будь-який інтерес. І коли він спитав про наступне побачення, Ганнуся не відповіла. Образилась?.. У нього опустилися руки.

— У мене екзамени, — сказала, не підводячи очей.

— А в суботу ввечері?

— Добре, — відповіла майже нечутно, він прочитав відповідь по її губах.

Добре! Яке це чудове слово! Добре, добре, добре…

Він побіг, раз у раз оглядаючись. Ганнуся стояла на місці з піднятою рукою. А він думав про те, як би не спізнитися на останній баркас.

Сталося так, що сигнал великого збору він почув біля штабу флоту.

А потім, стоячи на баркасі, побачив, як один по одному згасли в темній далині Інкерманські створні вогні і Херсонеський маяк. І одразу з'явилося щось зловісне в темному небі над Севастополем, у темному морі. А він, грішним ділом, все ще усміхався і бгав безкозирку, яку насилу відняв у Ганнусі, і думав про те, що всі дівчата чомусь люблять пошикувати в безкозирках. Усі без винятку.

Звідки йому було знати, що через кілька годин почнеться війна? Нечаєві й раніше доводилося чути сигнал великого збору.

От він і усміхався своїм думкам. Він ще усміхався, навіть спускаючись у кубрик. Був певний, що всі вже сплять. У кубрику стояло сонне тепло. Але тільки-но він ліг на свою койку, як згори звісилася чубата голова Костя Арабаджі — він пошепки спитав:

— Ти бачив Клавдію?

— Я їй передав. Сказала, що ждатиме.

— А в тебе як справи, Нечай? Втім, можеш не відповідати. Видно по обличчю.

Нечай прикинувся, що спить, Костеві тільки попадися на язик!.. Кость був родом із Балаклави, але міг заткнути за пояс будь-якого потомственого одесита. Почне теревенити — не зупиниш. Дай йому тільки зачіпку.