Часом замість наглянсованих чобіт промайнуть трофейні черевички; кожна дівчина мала прикрасу: брошку, косинку, хусточку в руці, квітку калюжниці або гілочку терну в косах. Було й кілька цивільних жінок, жительок Гданська та привезенні на роботи, коли місто було ще німецьке – всі мали біло-червоні пов'язки або стрічки на вилогах скроєних на військовий манір костюмів. Серед солдатських мундирів сіріли цивільні вбрання. Куртки військового фасону, чоботи з довгими халявами, на рукавах червоио-білі пов'язки.

Командир бригади стояв осторонь оркестру і, всміхаючись, дивився на пари, що кружляли в танці. Минуло, може, чверть години, відколи почався бал, Коли пропхався до генерала Янеків батько з чималим пакунком під пахвою.

– Привіт, Вест! – простяг генерал руку. – Де ти пропадав?

– Тральщики відкрили вихід з порту, очистили шмат затоки, тож я гукнув кількох знайомих рибалок, пустили в хід катер і…

– Є риба!

– Небагато, але є, громадянине комендант.

– Дай спокій з тим комендантом. Мене звати Ян.

– Станіслав.

Обом ураз спало на думку: яке безглуздя, що досі не називали себе по імені, – і вони дзвінко розцілувалися, Густлік, котрий танцював з Лідкою танго «Золотисті хризантеми», помітив це і гукнув у діру в підлозі:

– Мерщій пива командирові!

Підхопив на льоту пляшки й передав 'їх, наспівуючи: «…у кришталевій (вазі стоять на фортепіано…»

Командир і Вест зачепили один ковпачок за другий, зірвали, цокнулись шийками пляшок і відлили по кілька ковтків.

– Вчора вранці я послав по борошно. Ось-ось баржа має повернутися, і тоді пустимо в хід пекарню.

– Я б узявся місити тісто. – Густлік обірвав спів, показав свою здоровезну лапу й додав уже тихіше – до Лідки: – Тільки ми тут не зостанемося. Генерал хай лишається за коменданта, а «Рудий» – на фронт.

– Можеш місити, – гукнув командир Густлікові і сказав до Веста: – Тільки я тут лишуся щонайбільше на кілька днів і – на фронт, у штаб армії. Янека треба б швидше демобілізувати, послати до школи, – очима показав на хлопця, який танцював з Марусею.