– Тому що близнючки, – нетерпеливо пояснив Віхура. – Я ледве встиг, пане поручик, бо два диверсанти залізли на палубу і вкрали велосипеда…

– Густлік Єлень, – підійшовши, відрекомендувався дівчатам сілезець і зразу ж підморгнув до Віхури. – А ти мастак на вигадки. Які ще там (велосипедні диверсанти?

– Перевдягнені були в цивільне. Один капелюха загубив, як тікав.

– Диверсантський капелюх? – допитувався Єлень. – На такі балачки то навіть моя тітка Герменегільда, яка вірить у всілякі байки, не клюнула б.

– …Міна по курсу, але я її відштовхнув, вхопив автомат і… – зморщивши кирпатого носа, показав, як цілився, – трррах!

– Ой! – зойкнули налякані близнючки».

– Даруйте, але поки ми тут про справи розводимось, музика дурно грає. Дозвольте, пані Аню, – вклонився Віхура й непомітно штовхнув Григорія, аби той теж не дрімав.

– Гання – спростувала дівчина.

Саакашвілі підкрутив вуса на смаглявому, рум'яному від хвилювання лиці й схилив голову, але в ту мить, коли вже простяг руки, щоб обійняти партнерку, музика замовкла.

– Люди!

З підвищення, де грав оркестр, до публіки, звертався дядько з Вейгерова, котрий два дні тому приносив харчі екіпажеві до пошкодженого «Рудого». Якусь мить постояв з підведеною рукою, чекаючи, поки стихне гамір, і заговорив гучним голосом.

– За ті танки, що загинули на наших полях, купимо хоч один новий. Від Гданська й Гдйна, від Вейгерова, від кашубів. Хто скільки має, стільки й дає!

Кинув кілька банкнотів на велику тацю, за його прикладом пішли інші. Одна жінка зняла перстень, хтось поклав обручку. Швидко росла купа злотих, траплялись і карбованці від радянських солдатів.

– Знаєте, – сказав грузин, чекаючи на танець. – Я такий нещасливий, пані…

– Аня, – підказала близнючка.

– Увага! – гукнув хтось із оркестру. – Дамський вальс, дами запрошують кавалерів.

Густлік став перед Марусею, але та сміючись відштовхнула його: