Пустотливі усміхнені обличчя танкістів миттю споважніли. Вони ще нижче Пригнулися, тримаючи зброю напоготові. Ступали поволі під захистом кущів, аж поки, висунувши голови з-за пагорба, побачили фундамент димаря і печі до-випалювання цегли.

Помітили там високого чоловіка в чоботях з високими халявами, в чорному галіфе. Тримаючи в руках німецький автомат, він стояв у пробитому в печі виломі, нетерпляче поглядаючи на годинника.

Григорій і Томаш запитливо глянули на Густліка. Єлень спочатку приклав до губів палець, а потім широким помахом руки показав, що найкраще буде зайти ззаду. В хлопця стислося серце від передчуття біди. Дідько його знає, скільки таких з автоматами сидить у цегельні?…

Разом з Шариком вони відступили трохи назад і поповзли під кущами розквітлого бузку. Від ратуші долинув приглушений глибокий удар годинника. Він вибив пів на одинадцяту, сповіщаючи мешканців міста, які залишилися в живих, що починає одмірювати новий час.

Розділ II РОЗЛУКА

Янек і Маруся, обнявшися, ішли узбіччям пагорба поміж рідкими кущами, вкритими яскравою весняною зеленню. Місто лишилося далеко позаду і звідси, з висоти, здавалося дуже гарним: похмурі сірі стіни ховалися в блідо-рожевому гіллі садів; над морем червоними капелюхами широко розкинулись дахи будинків. Янек подумав, що десь між тими будинками ростуть троянди обер-єфрейтора Кугеля, і зрадів, що квіти вціліли, – ворота від шлюзу були виламані поступово, а це ослабило напір води і врятувало вулиці міста від затоплення.

Маруся, немов відчувши, що хлопець думає про неї, глянула йому в вічі й зупинилася. Янек пригорнув її міцно, поцілував. Губи дівчини були як весняний дощ – запашні й холодні.

Шарик, що гасав між кущами, негайно обернувся, гавкнув і стрибнув передніми лапами їм на груди. Висунувши рожевенький, наче шматок свіжої шинки, язик, витягував морду то до свого хазяїна, то до хазяйки- теж хотів цілуватися.