Повернувшись, Кос заціпенів: в отворі печі стояла Маруся з кляпом у роті і зв'язаними за спиною руками, а росллй есесівський офіцер приклав їй багнета до шиї- шкіра злегка вгиналася під натиском вістря.

– Твоя дівчина… Життя або смерть! – Той, що цілився в Янека з пістолета, намагався підбирати найпростіші слова: – Померти або жити. Нам потрібен інший одяг, – показував жестами, що хоче перевдягнутися. – Розуміти?

Янек кивнув, що зрозумів, а той, розчепірюючи пальці на руці, пояснював далі:

– П'ять одягів… Цивільних костюмів, не мундири. Ти маєш десять хвилин часу, – знову показав, що йдеться про п'ять цивільних костюмів і десять хвилин. – А то…

Есесівець, який стояв поряд з Марусею, зробив вимовний жест багнетом.

– Розумієш?

Кос знову кивнув головою і, за дозволом німця, кинувся туди, де, видніли найближчі будинки містечка. Біг мов очманілий, жах проймав його всього. Кущі, трава і щораз ближчі будинки мріли наче крізь імлу, липку й сіру, освітлену блиском багнета, прикладеного до Марусиної шиї.

Він не знав і навіть багато пізніше не міг пригадати, до якого увірвався будинку, з якої шафи, а може, скрині витяг П'ять чоловічих костюмів. Отямився лише, женучи назад, коли мало не спіткнувся об труп солдата, якого на околиці йіста наздогнала куля. Лежав горілиць, розкинувши руки, а з його сумки викотились у траву важкі яйцеподібні нарізні оборонні гранати. Кос мимоволі помітив – гранати з запалами, і пригадав собі, що одне таке «яйце» дає понад сотню осколків, які смертельно б'ють у радіусі п'ятдесяти метрів.

Вхопивши гранату, він помчав далі. Обличя заливав рясний піт, що пік очі, каламутив зір. Оберемок цивільних костюмів, перекинутий через руку, дедалі важчав і важчав. Пагорб ще затуляв фундамент димаря і перекинуту тачку, коли, боячись, що запізниться, Янек загукав: