– Почастуєш цигаркою, візьму, – погодився вартовий.

Томаш загнав своїх полонених у колону, яка повільно марширувала до Одеру, якийсь час простував поруч і, встановивши, що ніхто не бачить, рубонув підбором по мозолях есесівця, який погрожував багнетом Марусі.

– Не воюй більше з дівчатами! – наказав на прощання.

Згаяв на це довгу хвилину, отже, мусив наздоганяти своїх, проштовхуючись поміж військами, що сунули нескінченною колоною. Наздогнав аж біля входу до цегляного будинку на площі в центрі Рітцена. Там уже чекав Чорноусов зі своїми розвідниками.

– Де Вогник? – стурбовано запитав товариша.

– Поранили.

– Значить, не вберегли, – з докором сказав Чорноусов. – А вона нам усім у загоні як дочка.

– У засідку попали… – намагався пояснити Янек, але, бачачи, що так – у поспіху й на вулиці – не переконає, докинув: – За півгодини буде в госпіталі, за кілька днів повернеться.

– Наші підрозділи йдуть. Час прощатися. Чорноусов розкрив був обійми, але перешкодив йому Томаш.

– Там нагорі нікого нема?

– Всі тут.

– А речі?

– Думаєш, комусь оті твої годинники потрібні?- втрутився Густлік.

– Ні, але рюкзак там, – занепокоєний Черешняк поспіхом потиснув Чорноусову руку й бігцем кинувся до будинку.

– Де тепер зустрінемось? – запитав старшина.

– Давай у Берліні! – запропонував Янек. – 3 Марусею ми теж так домовились.

– Давай. У самому центрі, звідкіля Гітлер командує.

Розділ III ДАЛЕКИЙ ДОЗОР

– Розвідники, струнко! Шикуйсь! Кроком руш! – скомандував Чорноусов.

Танкісти ще хвилину дивилися, як розвідники, карбуючи крок, влилися в людську масу, що рікою пливла по бруківці, а потім сходами- піднімалися на перший поверх. СаакашвІлі, побачивши зажурене обличчя Коса, взяв його під руку.

– Адже з гранатою вийшло ненароком. А Маруся… добре, що вона в госпіталі. Повернеться на фронт, а фронту нема.