— Якби ж знаття, що один одному голови попровалюємо, не бились би!

Сильно в них тоді культура затрималася… Та й не дивно: з попровалюваними головами не дуже культурне життя налагодиш…

Вирішили вони якось театр організувати. Запросили спеціальну людину. Бігали, говорили, обговорювали. Хвалилися, перехвалювалися. Підвела їх та людина: не організувала театру, а зовсім навпаки.

Тоді почухались.

— Якби ж знаття!..

І почали знову.

І не було жоднісінького дня без отого знаменитого:

— Якби ж знаття…

З цією головною рисою з'єднані четверта й п'ята риса в чухраїнців, а саме: «якось то воно буде» та «я так і знав».

Коли чухраїнці, було, починають якусь роботу, хоч би в якій галузі їхнього життя та робота виникла, і коли хто-небудь чи збоку, чи може трохи прозорливіший зауважив:

— А чи так ви робите?

Чухраїнець обов'язково подумає трішки, почухається і нешвидко прокаже:

— Та! Якось то вже буде!

І починав робити…

Коли ж побачить, що наробив, аж пальці знати, тоді:

— Я так і знав!

— Що ви знали?

— Та що отак буде!

— Так навіщо ж ви робили?

— Якби ж знаття…

— Так ви ж кажете, що знали?!

— Так я думав, що якось то воно буде!

Один індійський мудрець, коли йому про це тоді розповіли, сказав:

— Дивне якесь perpetuum mobіle.

Друга риса — «забув» і третя — «спізнивсь» — характерні так само риси для чухраїнців, але вони особливих пояснень, гадаємо, не потребують…

— Чому ви цього не зробили?