— Проте справедливо.
— Факти?
— Невже сам не бачиш? Вов улаштував так, що з бюро вивели Секеча й Костюковського, двох докторів наук — Секеч, до речі, ще й лауреат Державної премії, — розумних і принципових працівників, які не співали під його дудку.
— Він мотивував це їхньою громадською пасивністю.
— А ти б хотів, щоб Секеч випускав інститутську стіннівку? Учений з великим ім’ям?..
— Проте якась частка істини в Салієвій позиції була.
— Вовові потрібне слухняне бюро. Аби дивилися йому в рот і справно підводили руки. А Секеч з Костюковським мали власну думку й відстоювали її. Кого обрано замість них?..
— Іванченка та Стуківа. Кандидати наук…
— І нуль як учені. Суцільний нуль. Стуків завалив навіть планову роботу. А тему йому дали… До речі, не без твого благословіння, товаришу директор.
— Рідко хто може стрибнути вище голови.
— А таких у нашому інституті більшість. Зате з амбіціями. Тепер їх називають войовничими посередностями.
Некрич виліз з води, енергійно розтерся рушником. Присів на пісок поруч Арсена й запитав:
— А де взяти інших? Спробуй укомплектувати інститутські штати самими геніями!
— І Вов зрозумів це краще за тебе. Те, що посередності становлять переважну більшість у нашій богадільні. І що всі вони люто ненавидять справжніх учених. Готові лягти за кулемет, щоб перестріляти їх довгою чергою. Ти не замислювався, чому саме тобі на виборах до партбюро кидають найбільше чорних куль? А скільки Вовові?
— Щось у цьому є… — похмуро пробуркотів Некрич.
— Не щось, а позиція, — пояснив Арсен упевнено. — Ще три — чотири роки тому ти був одним з багатьох, так би мовити, середніх, щойно захистив докторську й тільки подавав надії. Раптом посипалися твої роботи, як сніг на голову, а потім відгуки в пресі, членкорство, призначення директором… Коли б директором став хтось з іншого міста чи старий заслужений доктор, з тих, що десятиріччями сидять на відділах, в інституті це сприйняли б як належне, а тут вискочень — до лампочки те, що його роботи читаються і навіть відзначені преміями, хіба можна пробачити, що людина, яка разом з тобою никалася в аспірантурі й захищала кандидатську, раптом знеслася над тобою? Хіба можуть такі вибачити розум і талант? Ату його, назад, до середнього рівня!..