— Павлюка я збирався звільнити, — пояснив Некрич.
Арсен урочисто склав дулю.
— Тепер — ось!.. Він — один з головних “перебудовувачів”, його захищатимуть Вов і профспілка, Вов відзначив Павлюка на зборах, як приклад чесного підходу до дорученої справи, а Пав люк з компанією (ти ж знаєш, яка там компанія!) зараз за нього голову на плаху покладуть.
Некрич спалахнув:
— Звільню або піду з інституту сам!
— Вони тільки й чекають цього. Підеш, а Вов з Павлюком справлять по тобі тризну. Ще й танцюватимуть на поминках.
— Але є ще президент, — втрутився Синиця. — Невже там не розберуться?
— І всюди останнє й найавторитетніше слово Гнідаша…
Некрич простягнувся на піску, підклавши долоні під голову. Засміявся безжурно.
— І все владнається, — мовив, — не може не владнатися, бо все у світі підпорядковане вищій справедливості. А сьогодні справді чудовий день… — Він згадав Софію, яка порядкує на терасі, і що він зараз побачить її — геть інститутські чвари, Вовові інтриги, Гнідашеві ревнощі. Певно, Арсен перебільшив, а він, зрештою, у відпустці й має право ще два тижні не забивати собі голову ні наукою, ні псевдонауковою веремією. Хай живуть квітуючий сад з бджолиним гудінням, розкута думка й гарні, вродливі жінки!
Некрич повільно підвівся і ступив крок до річки, раптово відчувши обпалюючу щедрість сонця. Цієї миті воно світило тільки для нього — Іван Михайлович зачаровано покрутив головою, ступив ще крок і впав у прозору воду, жадібно усвідомивши, що нема нічого кращого за її холоднувату ніжність.