— Гідропарк!.. — заперечила Лариса. — Це для молодих і закоханих, не пам’ятаю, коли й була там… А от і Софа!.. — Піднялася на терасу, вигукнула заздрісно: — Ти скинула десяток років!
Софія повела очима на Івана Михайловича — вона наче пояснювала, кому зобов’язана повернутою молодістю, і Некрич чомусь засоромився — перегнувся через бильця тераси й загукав:
— Клавдіє! Йди-но сюди!
Дача Некрича виходила тильним боком до річки, вода плюскотіла попід самою терасою — Клавдія полоскала білизну в Десні. Вона невдоволено озирнулася, удала, що вперше побачила гостей, і запитала сердито:
— Чого треба?
Але Некрич не звернув уваги на її роздратування.
— Нам би самовар, Клаво, і до чаю… — Він знав: Клавдія аніскілечки не сердиться і рада гостям — зробить усе швидко й з задоволенням, але має показати характер.
— Самовар? — перепитала Клавдія. — Увімкніть електричний.
— Ну, Клаво… — прохально протягнув Іван Михайлович. Він не визнавав електричного самовара, придбав старорежимний, мідний, ще з царськими медалями, десь знайшов старий чобіт для роздмухування, сам чистив самовар до дзеркального блиску річковим піском і пишався ним не менше, ніж японським телевізором.
Клавдія обтерла руки фартушиною, підвелася на терасу, уважно огледіла гостей і невдоволено пробуркотіла щось собі під ніс. Некрич знав, чим викликана ця Клавдіїна позиція: усе ще не могла звикнути до Софії, ревнувала її до Ніни й, певно, звинувачувала в усьому Синиць — знала, що саме в них Іван Михайлович познайомився із своєю новою дружиною.
Клавдія ще раз невдоволено гмикнула й пішла ставити самовар. її вчинок, хоч і не був несподіваним для Некрича, все ж засмутив його: він обернувся до Софії й ніяково посміхнувся їй, проте дружина удала, що не помітила Клавиної неввічливості. Іванові Михайловичу полегшало, й він мовив так, наче нічого й не сталося:
— На тому тижні із Шрі Ланки повернувся Деркач, він привіз мені банку справжнього цейлонського чаю фірми “Брук Бонд”, його треба заварювати терпляче й пити без цитрини. Погодьтеся, цитрина тільки псує смак чаю.