Трохи заспокоївшись, Розенталлер почав писати на материк телеграму, але капітан заборонив її передавати. Він сказав, що радіо можуть перехопити, і на всіх широтах радисти повмирають од сміху.

Через день ми прибули в Портсмут. Капітан дав розпорядження стати на рейді. До нас, звісно, відразу примчав на катері лоцман. Він нічого не розумів: адже капітан Біллітер знав хід у порт краще, ніж парафіальний священик біблію.

Вип’ємо, сер! Згадка про біблію завжди викликає в мене бажання залити цей спогад пивом.

Так ось, капітан Біллітер навіть не спустив лоцману трап. Він тільки крикнув, щоб той викликав поліцейський катер.

Приїхавши, поліцейські зазирали в кожний куток, принюхувалися буквально до всього, сер: вони думали, що ми п’яні. Але слон значився в суднових документах, і поліцейські зрозуміли, що ми не обдурюємо.

Тоді поліцейські посерйознішали. А начальник сказав капітану:

— Сподіваюся, вам не треба довго пригадувати, в якому порту ви продали слона. — І, звертаючись до Розенталлера, заявив: — А ви — найголовніший тут! Я бачу!

Сердешний Розенталлер заплакав.

Всіх нас, сер, усю команду, зняли з «Праксителя» і відвезли в поліцію. Тримали там два дні. Але доказів не було, і нас відпустили. Правда, відтоді вже нікого не брали в море. Навіть капітана Біллітера.

Капітану приписали якусь політику. Ніби він ховав на судні комуніста. От чого не було, того не було, сер? Правда, в каюті у капітана жив якийсь німець. Звали його Йоахім. Вій часто спускався до нас у кубрик. Але жодного разу навіть не заїкався про політику. Хоча говорити він був мастак. Найбільше розповідав про зорі і планети. Хороший був німець!

Що ж я думаю про слона?.. А мені нічого думати, сер, я знаю, як він зник. І скажу вам про це. Та ви, сер, розумна людина і не будете сміятися над Бертом Кінні, Тут не обійшлося без нечистої сили, тільки не знаю якої. Про це не запитують. Якби ви, сер, проплавали стільки, скільки я, то не задавали б таких питань.