— Я доручу це штандартенфюреру Беккенбауеру.

— Уже штандартенфюреру?

— Ви забуваєте про монету.

— Можливо, ви маєте рацію, — підвівся Шелленберг, — і чергове звання додасть розуму Беккенбауеру. Бажаю успіху.

Генерал Русанов уже чекав на Шитикова, і полковникові не довелося сидіти в приймальні жодної секунди.

— Щось сталося, Петре Леонтійовичу? — напитав Русанов занепокоєно. Генерал щойно проводив нараду, і полковник не міг поінформувати його по телефону.

— Погані новини, товаришу генерал. Я вже доповідав, що замовк брюссельський ПТ-ікс. Щойно одержали повідомлення з Парижа — брюссельську точку провалено.

Генерал спохмурнів.

— Що з Тюрбіго? — запитав.

— Кладо повідомляє, що вчора мало не попав у Брюсселі в пастку.

— Ну й ну… — мовив генерал. — Якщо вже сам Кладо лізе в пастку…

— Але ж йому пощастило викрутитись.

— У тому-то й річ, що пощастило. Мусить передбачати.

Полковник хотів сказати, що, певно, Кладо не хотів сам наразитися на засідку і що всяке буває, але промовчав. Знав: генералові Русанову відомо це краще, ніж йому. У громадянську той виконував такі завдання ЧК, що тільки дивуватися доводиться. Одного разу попав до рук білої контррозвідки і врятувався лише чудом. Отже, зараз генерал бурчить для годиться чи просто в нього напад печінки.

— Тюрбіго не передав сигналу про небезпеку, — вів далі Шитиков, — а востаннє він вийшов у ефір три дні тому. Отже, його взяли або відразу після сеансу, або позавчора вдень, бо ввечері він уже мовчав.

— Коли зв'язок з ПТ-іксом у Швейцарії? — запитав тривожно генерал.

— Останнє повідомлення прийняли позавчора. І сьогодні, — полковник зиркнув на годинника. — Коломб мусить вийти в ефір через сорок сім хвилин. Я насмілився…