— Людино, створіння Боже! Господь на всемогутній, владика і творець усього сущого на Землі і поза нею, вітає твою звитягу над дияволом, як один з кроків до повного й цілковитого торжества Діла і Слова Христових у світі.

Я відповів, що просто вбитий виявом такої високої уваги до моєї нікчемної персони, та насамкінець все ж визнав, що маю деякі, хай і мізерні, заслуги перед Небесами.

— На відзнаку за твою доблесть у боговгодній справі, — сказав Ангел, — і непохитну твердість у вірі, без якої ти не здолав би брудного слугу ворога роду людського, Господь наш присвоює тобі почесне звання звитяжця нечистої сили і надає тобі вчений ступінь доктора білої маґії, а також дарує відпущення усіх гріхів на тисячу років уперед.

У своїй прощальній промові я перевершив самого себе. Ангел був зворушений, навіть зронив кілька скупих сльозин і запевнив, що Небеса не забудуть мого подвигу.

Коли він нарешті щез, я оглянув залишену ним грамоту небесного кольору з золотими письменами на ній і вже без особливих емоцій прореаґував на акуратний підпис: "Dominus Deus".

Тим часом Альфред вибрався з-під канапи і, вигнувшись дугою, промовив:

— Не думав я, що ти такий лицемір, друже. Мов соловей заливався.

— Я теж не думав, — сказав я. — Життя змусило.

— Та й Бородань гарний овоч. Скупердяй! Ні на що матеріальніше за відпущення гріхів не спромігся.

— Не біда, і відпущення не завадить. Тим паче, аж на тисячу років.

— Отже, почнемо грішити? — спитав чорт.

— Що ж, почнемо.

— З чого саме?

Я на хвилю замислився. Тепер, коли я міг зажадати і негайно ж отримати практично все — і багатство, і славу, і почесті, і владу, і таке інше (особливо, таке інше), — було від чого розгубитися.