— Щонайперше давай сніданок і каву з сигаретами, — сказав я. — А далі видно буде. Над таким питанням слід ґрунтовно подумати.

— Гаразд, — мовив чорт, і я отримав сніданок, каву та сигарети. — Попоїж, а я тим часом подбаю про речі першої необхідності. — З цими словами він зник.

Щойно я впорався із сніданком і викурив дві дуже дорогі сигарети, попиваючи смачну каву, як повернувся мій чорт з купою якихось паперів.

— Що це? — спитав я.

— Речі першої необхідності.

"Спокійно!" — сказав я собі й заходився переглядати ці "речі першої необхідності".

Господи, чого там лишень не було! І документи на володіння розкішними помешканнями в усіх великих містах Землі, і заміські вілли, справжні палаци, і автомашини, і яхти, і літаки, і мільйонні банківські рахунки, і кількадесят паспортів громадянина різних країн на різні імена, але всі з моєю фізією на фото...

— Ух! — сказав я, потираючи лоба. — І це ти називаєш першою необхідністю?

— Так, — кивнув чорт. — А що далі, то вже на твій розсуд. Резиденції на інших планетах, міжзоряні яхти тощо. Та, сподіваюсь, ти дотримуватимешся нашої домовленості?

— Авжеж, безумовно... Стоп! А це що таке? — Я взяв до рук товстий альбом і перегорнув кілька сторінок: там були великоформатні фотографії (ні, ні, цілком пристойні). — О, Боже!

— Це дівчата, — пояснив Альфред.

— Сам бачу, що не крокодили.

— Гарні дівчата, правда? Визнай, що в мене непоганий смак.

— Визнаю.

Дівчата в альбомі були гарні й різні. Блондинки, брюнетки, шатенки, русяві, руді, чорно-, синьо-, каро-, сіро-, зеленоокі — і всі надзвичайно вродливі.

— Я подумав, — озвався Альфред, — що такій поважній людині, як ти, зовсім не годиться бути неодруженим. Обирай, хто тобі до вподоби, а я миттю представлю детальні біографії та характеристики. Гадаю, що для початку чотирьох дружин буде досить. Як казав колись Магомет...