— Магомет мені не указ, — урвав його я, хитаючи головою. — Я християнин.

— Та невже? — осміхнувся чорт.

Я почервонів.

— Ну, в кожнім разі, я прихильник моногамії. Один чоловік — одна жінка.

Альфред знизав плечима:

— Що ж, тоді обирай одну.

Я ще трохи помилувався гарненькими личками в альбомі, потім з зітханням закрив його і рішуче відклав убік.

— Невже не сподобалися? — стривожився чорт. — А я ж бо так намагався догодити тобі.

— Та ні, все гаразд. Твоєї вини тут немає, ти добре попрацював, але...

— Але? — пожвавішав чорт. — Маєш на оці дівчину, проте вона нехтує тобою?

Я на мить завагався.

— Ну, не зовсім так, а... От якби десь на світі існувала дівчина, схожа на ту, яку я собі уявляю...

— Все, що ти тільки можеш собі уявити, десь та існує, — авторитетно запевнив Альфред. — І дівчата не становлять винятку.

— В такому разі... — Все ще вагаючись, я підійшов до комп'ютера, ввімкнув його і відкрив файл лише вчора дописаного роману. — Ось, почитай, і ти все зрозумієш.

Чорт улаштувався в кріслі перед комп'ютером і швидко став читати, мало не щосекунди натискаючи клавішу "PageDown". З такими темпами він закінчив його, коли я допивав третю чашку кави і допалював шосту сигарету поспіль.

— Ну як? — з хвилюванням запитав я.

— Буває й гірше, — втішив мене чорт. — І нічого, друкують.

— Я не про те, — шаріючись, мовив я. — Вона... Така, як вона, існує?

— Ще б пак! Звісно, існує. Я вже казав тобі, що...

— То розшукай її. І якнайшвидше.

Чорт загадково всміхнувся, підморгнув мені — і тієї ж миті настирливо задзеленчав дзвінок у двері моєї квартири.

Я невдоволено поморщився:

— Кого це там чорт приніс?! У такий відповідальний момент. — І, зітхнувши, пішов відчиняти.