— Паскудна річ — життя, — зі скрухою констатував я.

— І не кажи! — Чорт форкнув, як кінь. — Паскудніше бути не може... Я б радо вилікував усіх хворих дев'ятиногів з шістдесят четвертої Лебедя, але це потягло б за собою численні порушення інших кабальних угод, що неприпустимо. Тому, згідно з інструкцією, я мусив спокусити того шляхетного лікаря чимось здійсненним — багатством, славою, владою, жінками... цебто дев'ятиніжками... — Він уже вкотре зітхнув. — Але не можу я, не можу! Це понад мої сили — губити добрі душі.

— Ти справді дивовижний чорт, — сказав я.

Мій співрозмовник мляво кивнув і похнюпився.

— Отже, ти, — знову заговорив я, — не спокусивши мене, перейдеш до дев'ятої категорії?

— Гірше, — сумовито відповів чорт. — Значно гірше. Дев'ятої категорії дияволів-спокусників не існує, восьма найнижча. Я стану дияволом-слугою при якійсь із відьом... Бр-р! — Він здригнувся всім тілом. — Це жах! Брудне чаклування, приворотні й відворотні зілля, криваві шабаші, таке інше. Але що найгірше, що найгидкіше... — Чорт змовк і затулив морду пазурястими руками. Моє серце розривалося від жалю до нього.

— То що ж найгидкіше? — за хвилю спитав я.

— Розумієш, — став пояснювати чорт, опанувавши себе, — геть усі відьми збоченниці. Вони... — І він почав розповідати мені такі бридкі, огидні, паскудні речі про сексуальні уподобання відьом, що мій шлунок ледве не вчинив заколот проти недавно з'їденого обіду.

— Який жах! — з почуттям сказав я, урвавши чортову розповідь на найогидніших подробицях. — Тобі не позаздриш.

— Авжеж, авжеж...

— Мені дуже шкода тебе, — квапливо додав я. — Али нічим, повір, зарадити твоєму лихові я не можу. Не продавати ж тобі свою душу! Зрозумій мене правильно...

— Та розумію, — сказав чорт. — Чудово розумію... — Раптом у його очах спалахнули вогники надії. — А знаєш, людино...

— Називай мене Олегом, — великодушно дозволив я.