— Це статутний вигляд диявола-спокусника восьмої категорії, — пояснив чорт. — Так належить за Сатутом. Але оскільки я зараз працюю за угодою... Ким би ти хотів мене бачити?

Я замислено почухав потилицю, і погляд мій впав на томик Булгакова, що стояв на книжковій полиці.

— Котом!

За мить навпроти мене сидів моторошних розмірів, чорний, мов сажа, котисько, достоту такий, яким я уявляв Бегемота, і попивав якусь темну рідину з величенького кришталевого келиха.

— Це я, Альфред, — сказав кіт, тикаючи собі в груди лівою лапою. — А це, — вказав на келиха, — валер'янка. Влаштовує?

Мене це цілком влаштовувало. Наш маленький бенкет тривав.

* * *

Наступного дня я прокинувся надзвичайно рано, о сьомій ранку, і не вилежувався за своїм звичаєм, а відразу ж сів у ліжку, протираючи заспані очі. У кімнаті я був не сам — переді мною стояло троє чортів. Аж троє!

Один з них був мій учорашній знайомий Альфред фон Бурбурмуло, обабіч його тримали за лікті двоє колег. О! То були справді респектабельні чорти — здоровенні, по-бісівськи красиві, величні та гордовиті. Як вони відрекомендувалися, дияволи найвищої категорії, Темні Ангели Потойбіччя, радники Великого Кола Нечистого. Безперечно, подумав я, це представники пекельної еліти. На їхньому тлі Альфред мав ще жалюгідніший вигляд, ніж учора, а проте, як він не ховав від мене свій погляд, я все ж завважив у його очах тріумфальний блиск.

— Людино! — заговорив один з дияволів-радників. — У чесному поєдинку ти здолав колишнього диявола-спокусника восьмої категорії Афреда фон Бурбурмуло. Згідно з укладеною між вами угодою, затвердженою канцелярією Його Сатанинської Високості, згаданий вже Афред фон Бурбурмуло надається тобі в якості диявола-слуги в довічне користування з правом передачі у спадок.

Темні Ангели турнули Альфреда в спину, і він розтягнувся на підлозі біля моїх ніг.