Наступного ж дня випала слушна нагода. Як на те, мами не було вдома, а то б вона не дозволила менi носитися з Чистуном по мiсту. В картонну коробку з-пiд взуття я насипав трохи корму, посадив туди Чистуна, замотав коробку рушником i пiшов до цирку. Але цирк був на замку. Я оббiг навколо нього. Десь усерединi лунали голоси. Тодi я просто перелiз через паркан i пiшов помiж фургонами до великого намету. Але не встиг я зробити й кiлькох крокiв, як раптом хтось схопив мене за комiр.
-- Пустiть! -- крикнув я i озирнувся. Але що це? Позаду стояв слон! Вiн простяг свого довгого хобота i став дмухати на мене та обмацувати моє обличчя'.
-- Рятуйте! -- заволав я, з переляку впустив коробку з Чистуном i ну тiкати. Я кидався з одного закутка в iнший, аж поки наштовхнувся на товстого чоловiка з чорною бородою. Згодом я довiдався, що то був сам директор.
-- Стiй! -- гукнув вiн. -- Куди так поспiшаєш?
-- Я... слон... схопив хоботом... -- заїкаючись, пробелькотiв я.
Директор усмiхнувся i запитав:
-- Це Емiр так тебе налякав? Емiр хороший. То вiн просив у тебе ласощiв.
Менi знову стало страшно.
А що, коли слон прийме коробку з Чистуном за ласощi i з'їсть?
-- Але я... Чистуна... з'їсть...
Директор знов усмiхнувся, скубнув себе за бороду i сказав:
-- Заспокойся. Добре, що ти прийшов. Зараз пiдемо на манеж i потренуємося.
Я знову злякався. Звiдки цей чоловiк знає про мiй план? Раптом я згадав, як тут, у цирку, виступав чарiвник. Може, то чарiвник розгадав мої думки?