Менi кортiло швидше побачить, що ж то за звiр вискочить тепер. Але жоден звiр не вискочив на манеж. Директор гукнув менi:

-- Тепер твоя черга!

Що? Я не Бамбiно i хотiв тiльки запитати, чи вийде який цирковий номер iз Чистуном!

-- Я ж... не можу... -- почав я.

Та директор, певно, не почув мене. Вiн гукнув:

-- Не можна гаяти часу, а то публiка занепокоїться. Негайно виходь на манеж. Стрибок -- i на понi!

Що менi було робити? Я послухався. Коли коник пробiгав повз мене, спробував скочити на нього. Мiцно вхопився за гриву i ледве-ледве видряпався на нього.

-- Добре, Бамбiно, -- похвалив мене директор, -- це так, нiби ти ще нiколи не сiдав на коня. Глядачi смiються. А тепер вставай!

Що? Я занепокоївся. Яких зусиль коштує менi утриматися на спинi, а тепер ще стати на ноги?

-- Швидше, швидше, не гай часу! -- пiдганяв директор.

Я спробував. Трохи випростався, вiдразу втратив рiвновагу i впав у пiсок.

-- Може статися, -- заспокоїв мене директор, -- але швидше вставай. Темп! Темп!

Понi бiг спокiйно, i взагалi це була дуже сумирна тварина. Я знову розiгнався, побiг i скочив на нього. Обережно став на колiна, звiвся на ноги. Та ледве я став, як знову почав сповзати iз коникової спини. У мене запаморочилась голова, i я зiскочив. Упав просто директоровi в ноги i звалив його на землю.

-- Тьху! Хай тобi всячина! -- крикнув вiн i смикнув себе за чорну бороду. -- Чи у тебе нема нервiв? Навiщо ти стiльки вправлявся? Ти поводишся, мов жовторотий початкiвець, Бамбiно!

Я лежав у пiску i дивився на нього знизу вгору.

-- Та я ж тiльки заради Чистуна...

В цю мить у намет кулею влетiв якийсь хлопець, невеликий на зрiст, зграбний такий, з довгим чорним волоссям. Кiлька стрибкiв -- i вiн на манежi. Раз, i вже стоїть на конику. Розвiв руки й закричав:

-- Гоп, гоп!

-- Що за оказiя? -- вигукнув директор. -- Хто ти i звiдки ти?