-- Перше квiтня...

Нiхто цього не почув, але я зрозумiв добре. Тодi я теж спробував пожартувати. Пiтовi сказав, що у нього у шкарпетцi дiрка, але той навiть не поглянув на мене, тiльки буркнув:

-- Я вже це вшосте чую! Облиш!

Ервiну я сказав, що вiн загубив хустинку, а той негайно витяг її з кишенi, пiднiс менi до очей i сказав:

-- Ти помилився. Альфонсе. Придумати таке, як контрольна з географiї, ти нiзащо не зможеш. Заяложенi у тебе жарти.

Я зрозумiв, який це препоганий день, перше квiтня. Бiльше я вже не намагався жартувати. А менi чого тiльки не казали: двiчi про порванi шкарпетки, чотири рази про загублену хустинку i раз про дiрку в костюмi! Пустунiв я перепиняв одразу ж.

-- На менi не поїдете, -- казав я. -- Облиште цi заяложенi жарти.

Потроху першоквiтневi жарти в класi вичерпалися. До кiнця урокiв усе йшло добре. Я був пильний, i бiльше нiхто мене не пiддурив.

Вдома послала мене мама в льох по петрушку та iншу зелень на суп.

-- А чому це зелень у льоху? -- здивувався я.

-- Там вона краще зберiгається. Бо проростає, коли довго лежить на свiтлi, Альфi.

Я взяв великий ключ i пiшов до льоху. Завжди я проливаю сто потiв, поки вiдiмкну цей замок. Нiякої зеленi у льоху я не знайшов, тiльки розсунув купу вугiлля по всiй долiвцi, та й повернувся геть чорний вiд вугiльної пилюки.

-- Вишукав скрiзь, але зеленi не знайшов, -- сказав я мамi.

-- Не може бути цього, -- цiлком серйозно почала мама, але не витримала i засмiялась. -- Та сьогоднi ж перше квiтня!

Вона сiла на кухонний стiльчик.

-- Зелень на суп у льоху... бо проростає... -- смiялася вона i втирала сльози.