Я пiшов у кiмнату, сiв за стiл i став мiркувати. Менi хотiлося вигадати якийсь неймовiрний першоквiтневий жарт. Знадвору було чути, як усе ще смiялась мама, приказуючи :

-- Зелень у льоху, зелень у льоху...

Я вирiшив приголомшити батькiв за вечерею.

Повернувся з роботи тато. Мама мерщiй розповiла йому про мої пошуки зеленi у льоху. Пiд час вечерi я був нiмий. Тато дивувався.

-- Що це ти. Альфонсе, повiсив носа? -- запитав вiн. -- Тому, що не знайшов зеленi у льоху?

Хотiв я так погрозливо зиркнути на тата, але передумав i мовчки заходився знову бiля своєї тарiлки.

-- Певно, щось сталося, -- сказав тато до мами.

-- Неприємностi в школi? -- запитав вiн мене. Пiсля вечерi я завжди показую татовi свої зошити i щоденник.

Мою мовчанку вiн пояснив, мабуть, тим, що в якомусь iз моїх зошитiв стоїть четвiрка чи п'ятiрка[*]. [* Нiмецькi оцiнки "5" i "4" вiдповiдають нашим "1" i "2".]

-- Ну, розповiдай, -- пiдбадьорив мене тато.

Я нiби зовсiм знiтився i пробелькотiв:

-- Я... сьогоднi... ти знаєш... ну... одержав зауваження.

Тато вiдкашлявся. Це погана ознака. Перше зауваження за весь час мого навчання в школi! Завжди з поведiнки у мене було "вiдмiнно" i лише iнколи "добре".

-- То, кажеш, зауваження. А чому? -- руба поставив питання тато.

-- Я... я пропустив чотири уроки i вчителя назвав твердолобим.

Мама злякано вiдсунулась iз своїм стiльцем назад. Вона спочатку не повiрила моїм словам.

-- Ти прогуляв i свого вчителя... -- затнулася вона, -- свого вчителя назвав твердолобим?

Я втупився в тарiлку i кивнув. Але цього менi було замало, i я додав:

-- А ще я плювався в класi i тепер менi хоч тiкай iз школи.

Я ще не договорив до кiнця, як тато грюкнув кулаком об стiл.

-- Неймовiрно! Ти поводишся у школi мов дикун!

Мама зблiдла. Вона лише сказала:

-- Що ти тiльки собi думаєш?