Як я катався на "кротовi"

Як я перервав пiонерський ланцюжок

Як я намагався бути ввiчливим

Як я запускав паперового змiя

Як запiдозрили, що я перший помiтив аеростат

Як у мене була нежить

Як я зробив з праски ракету ______________________________________________________________________

Частина I

Добридень!

Звати мене Альфонс Цiттербаке, а рокiв менi стiльки ж, як i вам. Ви, мабуть, запитаєте, як це менi спало на думку написати книгу. До речi, твори у мене виходять не такi вже й хорошi. А все почалося ось iз чого. Якось я прочитав у "Робiнзон-Цайтунг"[*], що органiзовується конкурс на кращий твiр, i вирiшив: спробую напишу щось. Рукопис я сам понiс у дитяче видавництво, щоб вiн, бува, не пропав, коли б я його надiслав поштою. [* Газета нiмецьких пiонерiв.]

У видавництвi мене зупинив якийсь чоловiк.

-- Добрий день, -- привiтався я. -- Чи можна побачити Робiнзона? Менi треба дещо йому передати.

Той чоловiк зазирнув у список.

-- Такий у нас не працює.

-- Е, нi, -- заперечив я. -- Робiнзон тут, у видавництвi.

Та чоловiк не пропустив мене. Я зашарiвся. Коли серджусь, я завжди червонiю. Я стояв i не знав, чим його переконати. На щастя, повз нас якраз проходила красива молода жiнка.

-- Товаришко, -- звернувся чоловiк до неї. -- Цей юнак хоче пройти до Робiнзона. Чи працює такий у видавництвi?

Жiнка тiльки усмiхнулась i повела мене з собою.

-- Авжеж, працює, -- сказала вона й пiдморгнула менi. -- Вiн сидить на четвертому поверсi. Ходiмо зi мною.

Я зрадiв i вiдрекомендувався так, як мене завжди напучує мама:

-- Мене звати Альфонс Цiттербаке.

Ця жiнка була така люб'язна, що теж назвалась:

-- А мене -- Цвой.

Панi Цвой (мама каже, що всi незнайомi жiнки -- панi) хотiла йти пiшки. А я побачив лiфт i захотiв проїхатися.

-- Гаразд, -- погодилася панi Цвой. -- Пiдiймемось лiфтом, якщо ти вмiєш ним користуватися.