А вiн:

-- Чому б це? Люди мають усякi прiзвища. Є багато Шульцiв, а Цiттербаке...

Дорослi, от як тато, можуть називатись i Цiттербаке. А коли тобi десять рокiв, то й прiзвище може завдати прикрощiв, i тодi мимоволi даси волю рукам.

-- Цiттербаке... -- навiть за вечерею тато мiркував над моїми словами. -- Не пiдходить прiзвище, так?

Я зрозумiв, що вiн гнiвається.

-- Ти ще пiдрости. Всi ми, Цiттербаке, кремезнi люди, а ти мов стеблина. Коли ми були ось такi, то вмiли здачi дати, а ти що?

Якби ж вiн знав, що в мене i досi щоки горять вiд ляпасiв! Нi, не люблю я свого прiзвища!

Що довелося пережити менi й моєму папузi Чистуновi

На iменини тiтка Зiгрiд подарувала менi папугу. Це був надзвичайний подарунок.

-- Спасибi, -- подякував я. -- Тепер у мене буде така чудова пташка!

Я назвав папугу Чистуном. Менi спало на думку приручити його i навчити розмовляти. Вже наступного дня я взявся до роботи. Мама пiшла до магазину, дома був я сам. Я пiдiйшов до клiтки, обережно вiдчинив дверцята.

Менi хотiлося взяти Чистуна в руки, щоб вiн звикав до мене. Вважається ж, що тварини впiзнають свого хазяїна по його запаховi. Але перш нiж я встиг його схопити, папуга вилетiв iз клiтки й закружляв по кiмнатi. Що прудкiше я ганявся за ним, то швидше вiн лiтав. Сiдав я, сiдав i Чистун -- на карниз для гардини. Коли я пiдкрадався до нього. Чистун стежив за мною, переступаючи з нiжки на нiжку, i вмить злiтав, як я кидався до нього. Довгенько так тривало.

Раптом пролунав дзвоник. Я кинувся в коридор. Чистун вилетiв за мною i сiв на газовому лiчильнику. Було зрозумiло, що тiльки-но я вiдчиню квартирнi дверi, як Чистун вилетить, i не впiймати його бiльше нiколи.

-- Хто там? -- запитав я.

-- Газiвник, хлопче. Вам треба заплатити за газ.

Ага, мама ж приготувала й грошi -- ось вони лежать на кухонному столi.

-- Хвилиночку, будь ласка! -- крикнув я в щiлину для листiв i знову повернувся в кiмнату. Чистун влетiв слiдом за мною. Я миттю вибiг iз кiмнати й причинив дверi. Чистун знову лiтав у коридорi.