-- Цiттербаке з'їв собаку! [* Цiттербаке по-нiмецькому означає "тремтяча щока".] [* Кнебельбарт по-нiмецькому -- "борiдка клинцем".]

Нi, я бiльше не мiг цього стерпiти. Я обернувся, щось крикнув (що саме, зараз не пригадую) i сердито посварився кулаком, та де там! Навiть малюки почали дражнитися. Я чкурнув геть, але вони не вiдставали. Зупинився -- вони теж.

-- Цiттербаке з'їв собаку -- не вгавали вони. Саме проходив якийсь хлопчик, мабуть, рокiв чотирьох. Вiн чув, як мене дражнили iншi, i сам зупинився неподалiк вiд мене, посмiхнувся та й собi:

-- Цiттербаке...

-- Але не закiнчив. Я наздогнав його i дав йому прочухана. Правда, не так вiдлупцював, як налякав. Але не встиг оглянутись -- i менi дiсталось вiд його мами.

-- I не сором? Такий здоровий хлопець б'є малого! Що вiн тобi зробив? -- закричала вона i дала менi ляпаса. Тим часом навколо нас уже зiбралась юрба. Дiти, що дражнилися, зникли, а дорослi пронизували мене сердитими поглядами i докоряли:

-- Бив малого... пiдняв руку... поганець такий!

Бачу, що менi не виправдатися. Вони обурювались, хоч не знали, за що перепало малому. Коли б їм хтось кричав услiд такi слова!

I тут я помiтив, що за дорослими стоїть Фреддi, найзухвалiший хлопець iз нашої вулицi. Вiн шепотiв, але по губах можна було розiбрати, що вiн каже:

-- Цiттербаке з'їв собаку!

Я показав йому кулак, i Фреддi зник. Погроза збунтувала людей, що оточили мене:

-- Бачте, вiн i досi своє поганяє! Треба розказати його батькам!

Менi нiчого не лишалося, як пiти геть.

Увечерi я сказав татовi:

-- Не подобається менi наше прiзвище.