Неквапливо скеровуючи своє суденце до пристані по смарагдово-блакитних хвильках гавані, капітан Джек Тернер смачно затягнувся цигаркою «Мальборо ред» і з нарочитою недбалістю струсив попіл, який підхопив легенький прохолодний бриз, що дув з острова. А потім, немов дочекавшись слушного моменту, став тиснути на гудок своєї рибальської мотояхти типу «Бертран Спорт Фішермен», аж поки всі, хто був біля елінгу, не озирнулися.

«Агов, хлопці й дівчата, зупиніться на хвилину і погляньте, що спіймав сьогодні капітан Джек на свою вудку!»

Була одинадцята п'ятнадцять ранку. Орендована капітаном мотояхта на ім'я «Багама-мама» зазвичай поверталася до гавані лише о другій дня.

Але нинішній день був особливим.

«Чорт забирай, сьогодні й дійсно особливий день», — подумав Джек Тернер і знову натиснув на гудок.

Коли тобі вдалося загарпунити велетенського, досі небаченого на Багамах тунця, то решту дня можна байдикувати. Та де там решту дня — цілий рік можна байдикувати!

— Як ти гадаєш, скільки можна взяти за цю рибину? — спитав Ділон, перший помічник з «Багами-мами». Дванадцять років поспіль провів він на цьому судні. Навіть відпустки через хворобу жодного разу не брав. І майже ніколи не посміхався. Принаймні, до сьогодні.

— Хтозна, — відповів капітан Джек, насовуючи на лоба стару бейсболку. — Або вагон бабла, або вагон гівна.

Ділон знову посміхнувся, зиркнувши з-під подряпаного зеленого дашка, який він незмінно носив. Він добре знав, що тунець такого розміру запросто можна загнати не менше ніж за двадцять тисяч зелених готівкою. І навіть за більшу суму, якщо перекупникам із суші-барів на Цукіджі, токійському рибному ринку, сподобається цей товар. А хіба ж він може їм не сподобатися?