Лист був писаний не на папері, а на чомусь радше схожому на матерію. І на ній був напис.

— Про що йдеться в записці? — спитав Ділон.

Уся пристань напружено мовчала, поки Джек Тернер спочатку сам мовчки читав послання. Літери, написані чимось яскраво-червоним, були розпливчастими, але все одно розбірливими. «Може, то кров? - промайнуло у Джековій голові. — А якщо кров - то чия?»

— Ну ж бо, що там написано? — знову спитав Ділон.

Капітан Джек повільно повернув записку так, щоб її змогли побачити всі. І всі як один відразу ж здивовано роззявили роти.

— Ота родина… вони живі! — ледь вичавив із себе ошелешений капітан, ще не повністю усвідомивши прочитане. — Родина Данів жива.

Відпочивальник-репортер з «Вашингтон пост» миттю вихопив свій мобільник і зателефонував до відділу новин — він знову був на роботі.

А тим часом капітан Джек Тернер стояв перед натовпом і посміхався. Всі його думки наразі зосередилися на кінці записки, де йшлося про винагороду.

Знак долара. А за ним — одиниця з багатьма нулями. Такими прекрасними нулями.

— Діле, — повільно проказав він. — Виявляється, цей тунець вартує до біса більше, аніж ми гадали.

Частина І

Загибель родини Данів

Розділ 1

«Я здуріла, це однозначно. Треба бути хворою на всю голову та ще й мати відповідну медичну довідку, щоб вирушити у цю подорож! «Феєрична мандрівка під вітрилом з моєю сім'єю!» Та ще й із Джейком!»

Ця думка мучила мене ось уже кілька тижнів, але сьогодні я вперше висловлюю її вголос. І навіть не висловлюю, а, фактично, волаю її на всю міць своїх легенів. Дякувати богові, офіс Сари у Верхньому Вест-Сайді колись був студією, де записувалися ток-шоу. Тому стіни тут звуконепроникні — принаймні, так каже мені Сара.