Діл таки мав рацію. Ці міські нездари не те що рибину — трипер спіймати неспроможні.

Утім, вони з насолодою купалися в немилосердно сліпучих спалахах цифрових фотоапаратів. А збудження й цікавість натовпу щосекунди зростали в передчутті скорого зважування досі небаченої гігантської рибини.

— Міцніше прив'язуйте! — зауважив капітан Джек, коли хвіст тунця обмотували подвійною мотузкою, найміцнішою з тих, що вдалося знайти.

На рахунок «три» рибину підняли високо догори. Натовп зачудовано заохав і заахав. То дійсно був усім тунцям тунець.

Шістсот… сімсот… вісімсот фунтів!

Стрілка ваг стрімко немов ракета злетіла вгору. Коли ж вона нарешті застигла на рекордній позначці дев'ятсот дванадцять фунтів, уся пристань шалено заволала від захвату, а найгучніше — хлопці з парубоцької компанії.

І тут сталося щось дивне.

Цюк! З пащі тунця випала якась химерна річ.

3

Ця загадкова річ, що досі подорожувала на дурняк у череві тунця, гепнулася на пристань і підкотилася прямісінько до ніг капітана Джека, взутих у високі, до колін, чорні гумові чоботи.

— Що то, в біса, таке? — спитав хтось іззаду. — То такий жарт, чи як?

Однак людям, що стояли спереду, було прекрасно видно, що то таке. То була пляшка з-під кока-коли. Старомодна, зроблена зі справжнього скла.

— Ну й наживку ж ти використав, Джеку! Усратися зі сміху! — мовив капітан з іншого судна.

Натовп зареготав, а Джек нахилився і підхопив пляшку. Потім підніс її проти яскравого сонячного світла і відразу ж спантеличено почухав кучеряву потилицю. Всередині пляшки щось виднілося. Що ж то, в біса, таке, га?

Джек Тернер швидко витяг саморобний корок, змайстрований із пластикового пакета, прикріпленого вузлом з якоїсь в'юнкої рослини. Ситуація щосекунди ставала дедалі загадковішою. Двічі труснувши пляшку, Джек спромігся підчепити мізинцем краєчок «листа». І видобув його.