Тим бiльш разючою серед усього цього хаосу здавалася тонка, iдеально пряма лiнiя, прокреслена немов по лiнiйцi поверх примхливих зламiв гiрського рельєфу. Анi на мiлiметр не змiнюючи свого напряму на схiд, лiнiя виходила з глибини долини i линула в далечiнь i вище, до вершини Казбеку. Вона пробiгала понад мiжгiр'ями i урвищами, пiдтримувана стрункими, сплетеними з металiчного мережива естакадами; вона нестримно прокладала собi шлях серед величезних скель, розсуваючи їх i розкидаючи по обидва боки купами висаджених уламкiв. В далечiнь i вище, в далечiнь i вище йшла лiнiя, стаючи начебто дедалi тоншою, дедалi непомiтнiшою, аж доки погляд, нарештi, зовсiм уже не мiг розрiзняти її в серпанку, що обгортав далеку снiжно-бiлу вершину.

I дивно було думати, що тонка лiнiя, яка простяглася на багато десяткiв кiлометрiв мiж вершиною Казбеку й долиною, яка легко перетинала мiжгiр'я глибиною в кiлькасот метрiв, - насправдi являє собою масивну дворейкову дорогу завширшки бiля десяти метрiв.

Для чого ж призначалася ця дивовижна залiзниця, якщо промiж її рейками легко можна було поставити поперек великий вагон? Чому вона прокладена на дику й безлюдну вершину Казбеку? З якої причини ця дорога на всьому її протязi не вiдхиляється анi на йоту вiд лiнiї земної паралелi, що йде, як вiдомо, з заходу на схiд, - i разом з тим, прокладена так точно, що за кожним вiдрiзком її рейок можна було б безпомилково перевiрити компас?..

У глибинi долини, там, де закiнчувалося полотно залiзницi, височiв величезний ангар, проте без бокових стiн. На високих пiдпорах-фермах лежало широке склепiння. Саме сюди, до вiдкритого ангара, увiходили рейки залiзницi, що простяглася до Казбеку. I пiд високим склепiнням виднiлася не менш дивовижна споруда, що нерухомо стояла на рейках.