Риндiн з задоволенням вiдзначив, як бездоганно точно, наче на тренуваннi, виконали його команду обидва помiчники, як вони спокiйно й швидко пiдiйшли до пневматичних гамакiв, уляглися в них, закрiпилися широкими ременями. Пружини й гумовi амортизатори гамакiв натяглися пiд вагою людей.

- Ми готовi! - пролунали одночасно голоси Сокола i Ван Луна.

- Чудово, - вiдгукнувся Риндiн i пройшов у передню, навiгаторську каюту, що мiстилася на самому носi корабля.

Десятки тисяч бiноклiв стежили за ракетним кораблем з високих схилiв долини: кожному з людей, що зiбралися тут, хотiлося помiтити перший його рух. Проте астроплан лишався нерухомим, лежачи в жолобi ракетного вiзка, який мусив понести його на вершину Казбеку i звiдти, наче катапульта, жбурнути у простiр. I стрiлка годинника нестерпно повiльно повзла до намiченого, вiдомого кожному, строку - дванадцяти годин дня. Час завмер, час немов спинився!

Академiк Риндiн спокiйним i зосередженим поглядом окинув ще раз таку знайому йому навiгаторську рубку. Праворуч i лiворуч крiзь два широкi круглi iлюмiнатори з товстого органiчного скла, яке не поступалося за мiцнiстю сталi, було видно чисте голубе небо. Риндiн пiдiйшов до iлюмiнатора, подивився в далечiнь. Вiн побачив рейкову злiтну дорiжку, яка йшла до Казбеку i, немов найтонша нитка, губилася далеко пiд самою вершиною гори.

- Так, - промовив вiн, вiдходячи од iлюмiнатора.

Широке, вигiдне крiсло прийняло його тiло в свої обiйми. У цьому крiслi не було жодного твердого виступу; м'якi, наповненi повiтрям подушки оточували Риндiна з трьох бокiв, пiдтримували його спину й голову. Здавалося, що тiло просто висить у повiтрi, не спираючись нi на що. Коли астроплан буде стрiмливо набирати швидкiсть, перевантаження тiла стане надто великим, його треба всiма засобами пом'якшити.