- На вашу думку, що це таке?

- Межа мiж свiтом та антисвiтом?

- Мабуть, вона.

- Подумати лишень, я перший з людей на власнi очi уздрiв антисебе!

- I цi рiднi антивуса...

- I цю стару антилюльку...

- До речi, ви помiтили?

- Що межа коливасться?

- Так, нiби по нiй котяться повiльнi хвилi...

Ми чудово порозумiлися. Очевидячки, нашi думки були цiлком тотожнi. Та чого тiльки у Всесвiтi не бувас! Але якщо помiркувати, iнакше не могло i бути.

- Певне, тут с невiдомi течiу мiж свiтом та антисвiтом.

- I тодi...

- Друже антику, перевiримо наше припущення. Покладiмо на хвилi цiсу течiу нашi люльки...

- А самi вiзьмемося поки що за розрахунки.

- Авжеж! Час покаже...

- До завтра!

- До завтра!

Розмова з антисобою мала своу переваги. Наприклад, не треба було домовлятися про термiн експерименту. I так було цiлком ясно, що ми ухвалимо однакове рiшення.

Ми синхронно поклали до нiг люльки i попрямували до своух коробок. Присмно було працювати, знаючи, що поряд з тобою порпасться в зоряних картах антити - антиславетний антикапiтан Анти-Небреха. З однаковими думками, з однаковими прагненнями, з однаковою долею. Цiлу добу я крутив "козячi нiжки" i схвильовано думав, чи вдасться наш генiальний експеримент. Мозок мiй був у такому нелюдському збудженнi, що розрахунки до нового маршруту в сузiр'я Дракона я склав iз швидкiстю великого електронного обчислювача - за п'ятнадцять секунд.

За останнiми годинами доби, яку я, безумовно, разом з Анти-Небрехою згаяв на експеримент, я слiдкував, пiдстрибуючи з нетерплячки. Як менi кортiло трохи пiдiгнати уперед стрiлки ходикiв! Але я стримував себе, бо за два кроки вiд мене у своуй антикоробцi пiдстрибував Анти-Небреха, i його теж так крутило, що хоч одягай гамiвну антисорочку.

Але тiльки-но стрiлки показали час, як я кулею вилетiв з ракети.

Чи варто нагадувати про те, що АнтиНебреху теж наче хтось вистрiлив? Словом, ми прибули на мiсце одночасно.