Коли б не цi дрiбницi, нiхто б не розiбрав, де вiн, а де я.

Я ступив крок уперед з правоу ноги, а вiн ступив з лiвоу. Ми простягли один до одного руки, але потиснути ух нам не вдалося. Менi здалося, нiби я торкнувся дзеркала. Вiн теж здивовано звiв брови. I взагалi ми дiяли напрочуд синхронно.

Ми одночасно роззявили рота i в один голос привiталися:

- Привiт!

- Привiт!

А потiм в унiсон вiдрекомендувалися:

- Капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха.

- Капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха.

З подиву у мене замакiтрилося в головi. Та я не розгубився. За усiма ознаками, передi мною стояв непiдробний капiтан Небреха.

Але ж я теж капiтан Небреха! Цю неймовiрну крутиголовку слiд було негайно розв'язати.

- Звiдки ви прилетiли? - спитав я його.

- Звiдки ви прилетiли? - спитав вiн мене.

- Iз Землi, - вiдповiв я.

- Iз Землi, - вiдповiв вiн.

От вам це важко навiть збагнути, а нам ще важче було порозумiтися! Ми говорили таким собi дуетом. Що я казав, теж саме тiсу ж митi казав вiн, а що казав вiн, тiсу ж митi повторював я. Випередити його я не здолав i на пiвслова. Так само, як i вiн мене. З однаковим успiхом ми могли б втекти вiд власноу тiнi. Якщо хочете хоч трошки уявити, спробуйте у порожнiй кiмнатi гомонiти з дзеркалом. Iнодi менi навiть моторошно ставало.

Ми обидва один одного питали i обидва один одному вiдповiдали. Але щоб спростити дiалог, я не буду повторювати реплiки. Я пам'ятаю його дослiвно, наче розмовляв тiльки вчора.

Ось послухайте:

- Куди прямусте?

- На полювання.

- I я теж.

- А вас не дивус цей неймовiрний збiг?..

- I ця прозора перепона?..

- Атож!