- А ви не поспiшайте, юначе, - спокiйно застерiг мене капiтан Небреха. - Якби свого часу я забарився бодай на мить, ви б зараз, очевидячки, шукали зовсiм iншоу причини, а цього портрета у пiдручниках не було б...

Я ошелешено заклiпав очима. А капiтан любесенько поклав пiдручника на денце колишнього вiдра, неквапно вибив з люльки гарячий попiд i натоптав уу свiжим тютюном.

- Авжеж, - наголосив вiн, - якби я забарився ще на мить, космос, можливо, досi ховав би вiд людства своу тасмницi.

Капiтан пiднiс сiрника до свого постiйно дiючого вулкана, занурився у тютюнову хмару i почав свою дивовижну розповiдь:

- Все почалося з Азимута. Хлопець вiн загалом хороший i штурман здiбний, а все ж мав одну неприсмну рису - любив сперечатися i старших повчати. А сперечався вiн, як затятий, нi сну йому не треба, анi спочинку... Ото, пригадую, якось один науковець захищав кандидатську дисертацiю на популярну тему: "Чи було життя на Марсi?" А мiй штурман був йому за опонента. То Азимут так виснажив усiх присутнiх своуми запереченнями, що кандидатське звання надали йому, а не тому невдасi-науковцю. Аби спекатися... I, щоб ви знали, потому його на захист дисертацiй не запрошували, боячись, що вiн за мiсяць матиме звання академiка. Ну, i я намагався не розмовляти з ним на науковi теми...

Так от. Зараз я вже не скажу певно, з якого саме приводу, але якось я необережно бовкнув у присутностi Азимута про Ньютонове яблуко.

Азимут негайно повертасться до мене, дивиться в очi i категорично заперечус:

- Нiякого яблука не було!

- Як це не було? - лагiдно переконую його. - Навiть у свiтовiй лiтературi цей факт заресстровано i в календарi ювiлесм вiдзначено.

- Це ще не факт! - затявся Азимут. - Це лiтературний анекдот!

Признатися, тут я теж почав гарячкувати.

- А закон всесвiтнього тяжiння теж анекдот? - кричу. - Якби не яблуко, не було б закону!