Слово за слово, i Ньютонове яблуко стало для нас справжнiм яблуком незгоди. Тiльки й мови, що про яблука, як восени у заготiвельникiв.
Азимутовi що? Йому байдуже. Вiн до суперечок i дискусiй звик, змалку гартував свос горло. Вiн навiть увi снi хрипiв як сновида :
- Яблуко вiд яблунi далеко не падас...
Словом, Азимут упирався як мiг, але я теж правив свосу, хоч менi од тих суперечок було, як вiд кислицi. I що ви гадасте? Хоч я його остаточно i не доконав своуми доказами, але таки змусив трохи поступитися. Як зараз це пам'ятаю. Ми сперечалися цiлу нiч. На ранок Азимут очманiв i як пiдкошений упав на лiжко. Але я не дав йому довго розкошувати. Вже з першими пiвнями пiдняв його на ноги i кажу:
- Було яблуко! В Англiу пiдсоння саме для яблук!
Азимут хитасться, але ще намагасться боронитися.
- Не повiрю, - стогне вiн, - поки не побачу вочевидь...
- Гаразд! - зрадiв я. - Побачити ще не пiзно!
Сон iз нього наче рукою зняло. Вiн витрiщився на мене, як оце ви на початку розмови.
А тим часом дивуватися тут нема чого. Якщо подумати, що ми бачимо? Ми бачимо променi свiтла, вiдбитi вiд навколишнiх речей. Будь-яка картина, вiдтворена нашим зором, це неймовiрно складна мозаука свiтла рiзноу тональностi. А куди ця мозаука iде? Ясно - у простiр. Отже, щоб побачити якусь стародавню картину, слiд просто наздогнати тогочасну мозауку i пришвартуватися до неу. А тодi роби з нею що хочеш, хоч фотографуй.
Коли Азимут утямив мою iдею, нам уже сперечатися не було потреби. Адже вiд теоретичних розрахункiв ми переходили до практичного дослiду. А на практицi мiй штурман завжди дiяв зi мною синхронно.
- Ось тобi завдання на цей день, - наказую я Азимутовi, - пiдрахуй з упередженням на тиждень сьогочасне мiсцезнаходження тогочасноу мозауки Ньютона та яблука.
Азимут негайно сiв обчислювати. От що таке залiзна дисциплiна!
Ну, дав йому завдання, а самому треба розв'язати задачу набагато складнiшу. Азимутовi що? Йому тiльки пiдрахувати координати. А вести коробку - менi. Що, думаю, робити? Як випередити свiтло, що сягнуло вже на кiлькасот рокiв? Звичайно, нинi кожен школяр знас, що в такому разi слiд скористатися гарматою, яка долас силу тяжiння. Але хто дасть менi гармату, коли йдеться про смiховинну приватну суперечку? У мене язик не повернувся б мотивувати цим...