Наше укрiплення - одне з останнiх у провiнцiї. Серед солдатiв почалися заворушення. Доводиться вдаватися до найжорсткiших заходiв, щоб утримати їх вiд дезертирства.
Я тримався з останнiх сил, змушував себе не спати. Тiльки-но дрiмота хоч на кiлька хвилин склеплювала мої набряклi важкi повiки, менi вчувався писк. Вiн летiв у мене, мов спис - гострий, пронизливий, проникаючи розпеченим вiстрям у мозок. Вiд жаху перед ним я ладен був тiкати куди завгодно. Смерть уже не лякала мене, а уявлялась бажаним порятунком. Я ладен був умерти, але пiсля того, як поставлю заключний дослiд. Необхiднiсть його була останнiм якорем життя.
Ми згодували потиличну частину свiжої тушi одному iз звiренят. Потрiбна була ще доба, щоб остаточно пересвiдчитись у своїх припущеннях.
Однак нашi пiддослiднi теж не дрiмали. Здавалися, вони експериментують з нами. Примiром, один iз звiрiв прикинувся дохлим, спiймав за полу шинелi солдата, котрий доглядав його, i прокусив йому потилицю. З'їсти свою жертву вiн не встиг. Другий солдат застрелив його.
Я наказав не прибирати вбитого звiра iз загородки i впустив до нього маленьке дитинча, годоване тiльки рослинною їжею.
На наш подив i жах, звiреня враз кинулось на потилицю мертвого родича, а потiм стало пожадливо виривати шматки м'яса з iнших частин тушi. Невдовзi я впевнився, що мої гiпотези цiлком пiдтверджуються.
Про результати я поквапився доповiсти жерцю Сандуу. Вiн глянув на мене спiдлоба великими ясними очима, на його перенiссi зiбралися дрiбнi зморщечки, начебто вiн збирався чхнути.