- Отже, ти нарештi переконався?

- Так. У потиличнiй частинi тварин є речовина, що дiє на бiлих звiрiв як сильний стимулятор, викликаючи надзвичайно швидкий рiст.

Жрець важко пiдвiвся, i тiльки тепер я вiдзначив про себе, як вiн схуд. Навiть його кругла голова здавалася вже не такою круглою, а широкi плечi злегка горбились. Дрiбнi зморшки збiглися на перенiссi i так швидко розiйшлися. Обличчя стало майже незворушним. Вiн добре володiв собою, як i всi жерцi. Недарма їх цього навчають. Щоб володарювати над iншими, треба було навчитися панувати над собою. Тому вони так скидалися один на одного, нiби спецiально виведена порода людей-володарiв: високi, плечистi, з незворушними лицями, впевненi в собi. Великi яснi очi жерця Сандуу доброзичливо подивилися на мене:

- I ти нарештi можеш порадити, як з ними боротися?

Нi його лице, нi його очi не обдурили мене. Я добре зрозумiв прихований змiст його "нарештi". Але не злякався. Менi нiчого було втрачати, крiм життя, а ним я вже не дорожив. I я вiдповiв вiдверто:

- Поки що нi.

Вiн уколов мене швидким поглядом.

- Знання, якi ми добули, не потрiбнi?

- Непотрiбних знань не буває. Ранiше чи пiзнiше вони дадуть свої плоди.

- "Пiзнiше" нас уже не цiкавить. Чи ти вирiшив залишити вiдомостi про бiлих звiрiв їхнiм нащадкам?..

"Хiба нема правди в його словах? - думав я. - Але треба ще визначити, яка частка правди. Вiн вважає, що зараз треба думати не про розгадку таємницi, а про те, як врятувати людей. Але обидвi цi проблеми пов'язанi нерозривно. I мiй обов'язок вченого полягає насамперед у тому, щоб вiдкрити iстину, добути новi знання. А вже потiм їх можна використовувати для створення засобiв боротьби. Це зроблю я або вiн, можливо, вiн це зробить навiть краще, їхню касту навчають не того, як добувати знання, а як їх використовувати. Так розподiлено ролi в нашому суспiльствi..."

Я чув голоси дiтей за вiкном i вiдчував запах квiтучої алугувини.