Пiсля повернення нашої експедицiї збори жерцiв позбавили мене звання вченого. Але яке значення має це тепер? Єдине, про що я думаю - дiстати зiлля, яке допомагає притамувати писк, що звучить у пам'ятi...

I ще одне бажання пригнiчує мене. Щоб задовольнити його, я радо витрачаю рештки обридлою життя. Я силкуюся дiстатися до озера Ланi, де мисливцi вперше помiтили бiлих звiрiв, що впали з неба. Можливо, менi пощастить розгадати їхню таємницю.

Дорогою я дiйшов висновку: там, де росте чагарник лиху, бiлi звiрi не водяться, i тiльки-но вони поїдають на якiйсь дiлянцi рослиннiсть, вона густо заростає цим чагарником..."

- Дивна людина! - вигукнув Тiм, коли вони закiнчили читати записи. - Кожному б ученому бути таким одержимим...

- Шкода, що вiн усе-таки не дiйшов до озера Ланi, - сказав Семен.

Задушлива, чадна темiнь оточувала печеру. Бiля входу коливалося сизе марево, облямоване срiблистими блискiтками, - це працював вартовий, - апарат, що створював енергетичний бар'єр.

- Треба дiйти до озера, - промовив Семен, роздивляючись карту, прикладену до записiв.

- Завершити його шлях? - напiвпитально мовив Тiм, спершись лiктем на кам'яний залом.

- Чому _його,_ а не наш? - у тон йому вiдповiв Семен, досить уже вивчивши зброєносця.

- Ну, це вiн хотiв з'ясувати...

- А ти не хочеш?

- Та я ж згоден iти, чого ти нервуєшся? - невдоволено мовив Тiм.

- А думаєш при цьому: заради чого? Щоб врятувати _його_ народ, _його_ цивiлiзацiю? Адже рятувати вже нiкого...

- Нiкого... - розгублено повторив Тiм, вкотре дивуючись, як це Семеновi вдається читати його думки. Тiм намагався наслiдувати його у всьому - в смiливостi, в сумлiнностi, в умiннi володiти собою i часто-густо досягав цього. Але як навчитися вiдгадувати думки?