У неї великi бiлi квiти, їх дарують юнаки своїм коханим, хоча для того, щоб зiрвати їх, треба залiзти високо вгору по слизькому стовбуру. На мить я згадав тих, хто у мене був колись i кого я втратив, i в мiй мозок вп'ялася безжалiсна отруйна думка: "А чи мiг би ти так роздумувати, якби живi були Ксанда i Гуруу, якби ти сам дорожив життям? Може, тодi ти визнав би, що в словах жерця є логiка i що цього разу вiн, жрець, говорить з позицiї логiки, а ти, вчений, прикриваєшся, мов щитом, словами про те, що непотрiбних знань не буває..."

* * *

"... - Я завжди дивувався, якi ми стали рiзнi, брате, - сказав Євген. - Але зараз ти перевершив себе. Хiба Григорiй Олександрович у даному разi може бути для мене прикладом? Вiн лiтня людина. Все, що вiн устиг зробити, лишилося позаду. Над усе вiн боїться втратити те, що придбав.

- Таж вiн не просто обертається назад! Вiн перевiряє себе, щоб виключити можливiсть помилки, - заперечив я.

- Iстину треба вмiти вiдчувати, - сказав Євген. - Iнтуїцiя вченого - дивовижний iнструмент. Це той самий "дубець", котрий безпомилково вказує на воду там, де iншим доводиться рити землю сотнями свердловин.

- Однак рано виносити дослiди за межi лабораторiї! Треба почекати, треба перевiрити наслiдки попереднiх дослiдiв, - промимрив я, вiдчуваючи, наскiльки прiснi й нецiкавi мої слова. Я розумiв, що Валi та iншим уже набридло мене слухати.

Євген хитнув головою, i густе довге волосся на мить закрило йому лоба. Вiн промовив:

- Як казав Леонардо, "не обертається той, хто спрямований до зiрки"!

Валя вiдверто милувалася ним. А вiн скоса поглядав на представника президiї академiї.

I тодi я сказав... Що ж я сказав?.."

Тiм простягнув руку до сувоя. Вiн не розумiв, чому Семен зволiкає...

Запис шостий

"Зграя бiлих звiрiв з'явилася в околицi столицi.

Їхнiй натиск не стримує нi сила зброї, нi глибокi рови, нi отруєнi шматки м'яса, якi ми розкидаємо повсюди. Вони гинуть тисячами, а народжуються сотнями тисяч. Вони нападають на самотнiх перехожих i на великi загони озброєних солдат. Люди гинуть не тiльки вiд їхнiх iкл, а й вiд голоду та хвороб. Епiдемiї, про якi вже стали забувати, тепер пожинають багатий врожай. Стали пiдприємства. Люди поступово повертаються до первiсного способу життя, стають iграшками стихiй...