Семен зупинився бiля будинку iз зiрваними дверима й вибитими шибками. Стояв, трохи схилившись уперед, i його обличчя вiдбивало болiсний роздум.

- Зайдiмо? - спитав вiн i, не чекаючи вiдповiдi товариша, вiдповiв сам: - Зайдiмо.

Тiм пiшов слiдом за товаришем, поквапливо ставлячи на бойовий звiд пiстолет-лазер.

Вони опинилися в темному довгому коридорi. Мов три бiйницi, свiтилися входи до кiмнат.

- Постiй тут, - сказав Семен i ввiйшов до найближчої кiмнати.

За хвилину звiдти почувся його голос:

- Заходь.

Тiм розслабив пальцi, що стискали рукоятку пiстолета.

Кiмната, очевидно, була вiтальнею. Овальний стiл, шафи в нiшах, крiсла з високими спинками. Товстий шар пилюки лежав на меблях, на пiдлозi. Всi речi стояли на своїх мiсцях, нiчого не було перевернуто, розбито - нiяких слiдiв боротьби.

Вони оглянули другу кiмнату. То була спальня. Поперек широкого лiжка лежав скелет людини з поламаними шийними хребцями.

В третiй кiмнатi - дитячiй - вони побачили два скелети: дорослого й дитини. Скелет дорослого лежав бiли входу в кiмнату, скелет, дитини - в кутку. В обох - поламанi шийнi хребцi.

Навдивовижу ясно пригадав Тiм рядки записiв. Вiн побачив усю сцену загибелi людей, почув їхнi крики...

Враз пересохло в горлi, захотiлося швидше вибратися звiдси.

Однак Семен i не збирався йти. Вiн опустився на дитячий стiльчик, що жалiбно зарипiв пiд ним. Звук був неприємний - нiби вони почули скаргу мертвого дому.

Семен сидiв у незручнiй позi, зiгнувшись, поклавши пiдборiддя на колiна i напiвзаплющивши очi. Тiмовi здалося, що вiн знає, про що той думає, що згадує. Йому знову вчулися вiдчайдушнi крики, швидкi кроки, брязкiт зброї. Довгi бiлi тiла, що ожили в його пам'ятi, розпластувалися в стрибку. Вривався у вуха, пробивав голову навилiт жахливий писк.