- Тодi ми скоро повиннi знайти їхнi останки, - дiйшов висновку Тiм. - Починаються болота, а чагарник лиху, як нам вiдомо, росте всюди, крiм болiт.

Внизу пропливли луки, пасма горбiв... Потiм горби скiнчились, заблищали ланцюжки озер. Судячи з опису i карти, розвiдники були поблизу мети.

Семен круто спiкiрував униз. Тiм - за ним слiдом.

- Поглянь-но! - вигукнув Семен, простягаючи руки. - Ось що мав побачити автор записiв, щоб знайти зброю проти бiлих звiрiв!

Береги великого круглого озера були всiянi кiстяками. Сотнi тисяч кiстякiв в однiй позi - спрямованi до озера, розпластанi в останньому стрибку.

- Вони йшли помирати туди, звiдки прийшли, - зненацька охрипнувши, промовив Семен. Вiн показав на далекий конус згаслого вулкана. - Це, певно, Священна гора.

Вони опустилися на самiй вершинi й недалеко вiд кратера натрапили на металевi уламки, якi стирчали з грунту. По формi їх було видно, що колись то були частини сферичної споруди. Семен дiстав нiж i почав обережно викопувати їх, зчищаючи налиплий грунт. Його обличчя ставало дедалi похмурiшим. Губи ворушилися. Тiм спробував за рухом губ вгадати слова, але марно.

...А Семен згадував губи Євгена. Вони витягнулися двома вузенькими смужками, примхливi зморщечки зникли.

"- Я багато прощав тобi, брате, коли ти заважав менi, - казав Євген. - Думаєш, я не розумiв, чому ти робиш так? Не тiльки Валя стала причиною. Ти просто заздрив менi! Все життя, вiд самого дитинства! Начебто я був винен у тому, що народився не таким, як ти.

Вiн навiть не думав, як ранять тi слова й та правда, що була в них.

- Але тепер ти намагаєшся шкодити науцi, якiй я служу, - вiв далi Євген. - А цього я тобi не дозволю!