- Нас запрошують.

- А чи це запрошення? - спитав Тiм.

- Зараз з'ясуємо. Чекай тут.

Семен низько нахилився i пiрнув у печеру. Незабаром почувся його голос:

- Ласкаво просимо!

Повторювати запрошення двiчi не довелося.

Печера виявилася просторою, в нiй легко могли розмiститися п'ятеро осiб. Крiзь вузьку щiлину в склепiннi проникали розсiянi променi, пiд якими виблискувало вологе камiння. Довiльно виникали i розпадалися орнаменти з росинок. У дальньому кутку печери громадився абияк топчан, поряд з ним - одноногий стiл, другим кiнцем обiпертий об камiння.

На цьому саморобному столi Семен уже розгортав знайдений тут же сувiй, густо списаний синiми позначками. Вiн робив це так обережно, наче сувiй мав от-от розсипатися на порох. Спершись руками на заломи в стiнах, вiн нахилився над сувоєм, вдивляючись у знаки i ворушачи губами. Зрештою, згадавши про Тiма, сказав:

- Тут був останнiй притулок вченого. Вiн залишив для нас послання.

- Для нас? - спитав Тiм, зазираючи йому через плече.

- Атож. Окрiм нас, прочитати його нiкому. Проте вiн про нас не знав... Вiн, мабуть, гадав, що помирає останнiм з людей на цiй планетi...

- Для кого ж вiн писав? - спитав Тiм.

Вiдлуння його голосу вдарилось об склепiння печери i, немов кажан, злякано метнулося назад...

Запис перший

"Ми оточили своє мiсто потрiйною огорожею. Вiд самого початку я i мої колеги не вiрили в байки чафхiв про диявольську хитрiсть бiлих звiрiв. Проте навряд чи вони могли зрiвнятися за розумом хоча б iз чафхами. Ми боялися їхнiх зубiв та пазурiв дужче, нiж їхньої хитростi.

На той час ми вже знали: бiлий звiр нападає. на жертву завжди ззаду. Робить вiн це мовчки i, тiльки досягнувши мети, видає короткий писк. Той, хто чув навiть на вiдстанi цей писк, уже не може його забути. Стверджують, що вiн жахливiший вiд найгрiзнiшого ричання. Вiн вчувається людям ночами, i тодi вони зiскакують з лiжок i, роздягнутi, охопленi страхом, вибiгають з помешкань. Вони мчать крiзь нiч, не розбираючи дороги, i благають про смерть, як про порятунок.