- Невже? От молодчина! I як це ти одразу збагнув? - захоплено вигукнув Семен.

Цей бурхливий слововилив насторожив Тiма. Вiн вiдповiв трохи ображено:

- Ти сам не раз казав, що не можна так просто вiдкидати навiть найневiрогiднiшi гiпотези...

Семен примружився i похитав головою:

- Щось ти став надто вразливим. А може, я й. справдi в захватi вiд твоєї прозорливостi? До того ж i у фантастичних романах писали, як тi, кого вважали за звiрiв, виявилися розумними iстотами. I навiть дуже розумними...

- I як у тих, кого вважали за розумних iстот, з-пiд шоломiв виднiлися довгi вуха, - спалахнув украй ображений Тiм.

Семенове обличчя лишалося спiвчутливо доброзичливим. Темнi, майже чорнi очi посвiтлiшали, в них мовби вiдчинилися вiконця. Здавалося, що ось зараз на спiврозмовника полинуть два яснi променi i твердi, виразно окресленi губи розтуляться в усмiшцi.

"Як вiн схожий на свого знаменитого брата, - подумав Тiм. - Такий же величний, недосяжний i безжально глумливий".

Вiн, мабуть, не дуже здивувався б, коли б довiдався, що в дану хвилину й Семен згадав про свого брата. "Вiн сказав тодi: "Я вже давно розучився помилятися, брате. Висновок з цього може бути тiльки один". I пiшов геть, навiть не глянувши на мене. Навiщо йому було роздивлятися на перешкоди, коли вiн навчився через них переступати? I тодi пiдiйшла Валя..."

Запис другий

"Бiле звiрятко я назвав Бiдолахою. Надто вже нещасний вигляд воно мало спершу. Бiдолаха тихо скиглив i тицявся рожевим носиком у стiнки своєї хатинки-коробки, наче шукав вихiд на волю. Вiн мiг довго лизати менi пальцi, коли я просував їх у його коробку.

Звичайно, найдужче зрадiв появi звiрятка синок Гуруу. Тiльки-но угледiв його, закричав:

- Я гратимуся з ним!