- Таж нам нiчого не загрожує, - сказав Янов. - На користь цього свiдчить уже те, що особисто нi з ким iз нас нiчого не сталося пiд час виходу з анабiозу.

- Ну, а "Лотос-6"? Земля будувала його зовсiм не для того, аби ми могли витворяти в космосi все, що тiльки нам заманеться. Де почуття вiдповiдальностi, капiтане?

Янов мовчав. Тепер вiн збагнув, що Старцев, напевне, експериментує над ним. Це було тим паче недоречно, i в душi Янова ворухнулося роздратування. Так, кожен з них мав свої дивацтва, але давати їм волю в такий момент i в такий спосiб, як оце нинi Старцев... Янов усе ж удав, нiби нiчого особливого не сталося, нiби в запитаннi Старцева вiн не вiдчув нiякої каверзи.

- Розумiєш, - почав, неквапом добираючи слова, - навмисне пошкодження конверторiв, незалежно вiд його мотивiв, вчинок з погляду Землi надто серйозний, щоб тут обiйшлося без покарання. Але чи спадало тобi на думку, що коли ми дiзнаємось про мотиви пошкодження, то покарання, визначене Землею, може здатися жорстоким, навiть надто жорстоким, а отже, мiж нами й Землею проляже трiщина непорозумiння? Ще одна трiщина...

Старцев, насупившись, знову дивився кудись убiк.

- Адже у нас, - терпляче доводив Янов, - i в тих, хто живе на Землi, погляди на багато речей стають зрештою досить рiзними. Ми живемо в рiзних часових вимiрах i мимохiть керуємось дещо вiдмiнними критерiями, цiнностями. У нас на кораблях час плине в десятки, сотнi разiв повiльнiше, нiж на Землi, i через те вони нерiдко дивляться на нас, як дорослi на дiтей... Вони вважають нас за людей, якими треба опiкуватися, бо без цього ми можемо наробити дурниць i помилок або, чого доброго, ще посмiємо вийти з-пiд контролю.