Янов усе ще нiчого не мiг збагнути.

- Так от, - вiв далi Старцев, - коли я випадково глянув на лiчильник переходу в стан анабiозу й виходу з нього, то несподiвано побачив, що вiн показує число "дванадцять". Розумiєш - _дванадцять_, а там мало бути "десять"... Тепер тобi ясно, чого менi заманулось перевiрити розрахунки Гришина?

- Стривай, - вiдмахнувся капiтан, завмерши напружено в крiслi. - Але кому й навiщо знадобилося калiчити конвертори?! Нi, все це купи не тримається.

- Я теж у це не вiрю, - спокiйно, як завжди, вiдказав Старцев. - Однак усе це якось дивно. Тобi не здається?

- Це неймовiрно...

- Що думаєш робити?

- Спочатку треба опитати екiпаж. Так! Вони ще в кают-компанiї, - рiшуче мовив капiтан.

Вони й справдi ще були там. Сергєєв з Новиковим догравали партiю в шахи; Гришин, поволi сьорбаючи каву, стежив за їхнiм поєдинком.

Капiтан мовчки пiдiйшов до столика. Вдав, нiби зацiкавився грою. Час вiд часу вiн уважно позирав на Сергєєва, на Гришина й Новикова, але вони цього не помiчали.

В кают-компанiї було по-домашньому затишно. Притишено звучала легка музика, освiтлення не дратувало надмiрною силою, тонко пахло кавою. Янов вичiкував, мовчав. А "Лотос-6", як i доти, мчав крiзь нiмi простори космосу, збоку схожий на привид з незбагненного сну. Вiн був крихiтною планетою, що ховала за титановою оболонкою корпусу життя п'ятьох людей - усього свого населення, i капiтан раптом знову вiдчув незвичнiсть їхнього iснування, їхнiх турбот, надiй, побоювань i устремлiнь.

- Мат! - урочисто проказав Новиков i пiдвiвся з-за шахiвницi: виграти у Сергєєва було не так просто.

Янов перебiг поглядом на Старцева. "Ну, чого ж ти? Дiй!.." вiдповiв йому той очима.

- Ми якраз зiбралися всi, - повiльно почав Янов, вдивляючись у такi знайомi обличчя пiлота й iнженерiв-випробувачiв, - i тому я хотiв би почути вiдповiдь, чи може хтось пояснити, чому на лiчильнику камери анабiозу стоїть число "дванадцять"? Так-так, дванадцять. Не спiшiть вiдповiсти...